Феномен Фенікса

— Ви мене, очевидно, вже й не пам’ятаєте— перед вами стільки промайнуло обличчі за тисячу літ! Але року 970— го я був одним з перших ваших — як по теперішньому сказати, — клієнтів. По наївності я придбав ваш еліксир і навіть випив його. Та прозрів не швидко. Десь через тридцять років по тому, ставши одним з перших християнином на Русі (зараз я, звичайно ж, атеїст, матеріаліст!) я розпочав боротьбу з поганськими волхвами-язичниками. І тоді ж вирішив вивести вас на чисту воду, як язичника— шарлатана. Ось звідтоді я більш, як тисячу літ слідкую — і полюю! — за вами. Але кожного разу вам вдавалося вислизати з моїх пасток… І лише цього разу вам не викрутитись, я таки виведу вас на чисту воду і доведу, що ви — шарлатан!

ІЗ ЗАЛУ СУДУ

(З газетної хроніки)

Укрінформбюро. 8 грудня 1994 року. Вчора відбувся суд над відомим шарлатаном на прізвище Крутивус П. П., якому впродовж тисячі з лишком років вдавалося обдурювати довірливих людей, продаючи їм під виглядом звичайнісінького фруктового сиропу буцімто еліксир вічної молодості. Тисячолітній шарлатан, нарешті, отримав по заслузі. Жаль тільки, що через недбальство конвоїрів (винні будуть покарані!) шарлатану вдалося по дорозі із залу суду до в’язниці втекти. Де він зараз перебуває — невідомо і в якому столітті вирне із своїм буцімто еліксиром вічної молодості — теж. Тож, люди, будьте пильними — тисячолітній шарлатан все ще на волі.

ПОРОСЮЧКА

«… І страшна свиняча морда висунулась, поводячи очима, ніби питалася: а що ви тут робите, добрі люди?»

М. Гоголь

Не шукайте в нашій демонології ще й такого персонажу, його буцімто там немає. Ні серед відьом, ні серед блудів чи вихорів — не шукайте. Не знайдете Поросючки і серед вовкулаків, водяників (чого б це вона водилася в такій компанії?), ні серед домовиків, світилок і тим паче русалок— мавок (для компанії таких персоналій Поросючка красою-вродою не вийшла), ні серед упирів (пхе!), ні серед чарівників, чортів-бісів, ні серед чугайстрів, ні серед злиднів, ні серед скарбників… О, до скарбників Поросючку в якійсь мірі можна віднести. Скарбник — це вірний страж багатств свого господаря, він затримує злодіїв і взагалі, охороняє закопані гроші та закляті скарби. Були вони — скарбники — чисті й нечисті. Люди вірили, що раз на сім літ, до «Вшестя», закопані скарби пересушуються і горять (при цьому золото горить червоним вогнем, срібло — білим, мідь — синім). Вважалося, що гроші, які горять уночі, охороняє скарбник нечистий, взяти їх неможливо, бо вони закляті (прокляті). А коли хтось із настирливих та жадібних все ж їх добуде, то вони в мішку, доки їх нестимуть, перетворяться на черепки та вугілля. Або й на гадюк, жаб тощо. Траплялося, що нечистий скарбник може відкрити скарби, але — в обмін на душу. Цур йому пек! А Поросючці чужа душа непотрібна, тож ні за що вона не уступить довірених їй скарбів — і не просіть, і не моліть, і не хитріть, і рогом не пріть, бо все то — дарма.

Тож не шукайте там Поросючку, її серед того кодла немає. Хоча вона і… є. Я, навіть, можу вам сказати де — за так, але, звісно, під великим секретом. Принаймні, там, в тій потаємній місцині Поросючка була ще й донедавна, коли якось так налякала наших скарбошукачів, що поклялися вони до скону віку свого більше чужих багатств не шукати.

А було так.

Ні, спершу вам треба розповісти про скарби гетьмана Мазепи взагалі, а тоді… Про них багато чуток — достовірних і таких собі, — ходить межи людом, і ще довго, смію думати, будуть вони ходити межи люду простого і, навіть, як один казав, вельми грамотного.

Іван Степанович був людиною не бідною, дещо за гетьманства мав на чорний день. На його багатства розраховував навіть шведський король Карл XIІ, який постійно побирався. Мазепа йому й допомагав, раз, поголоски, ходили навіть послав його величності аж 30 возів зі срібними та золотими монетами — хочте вірте, хочте ті вози перерахуйте. Тридцять їх чи стільки там.