Фіаско

— Шкода часу на ці розмови, колего! — Головний лікар не приховував свого роздратування. — Командир і всі, хто тут зібрався, хочуть знати, чим ви пояснюєте цю вимогу.

Він не сказав «нашу вимогу», а «цю». Вдаючи, що не помітив цієї обмовки,— Зрештою, переконаний, що вона була не випадковою,— Герберт сказав удавано спокійно;

— Нейрони у людському мозку звичайно не діляться. Вони не розмножуються, бо становлять матеріал індивідуальної тотожності, як пам’ять та інші ознаки, що люди називають характером, душею тощо. Мозок людей, нітрифікованих таким примітивним способом, як на Титані, зазнав деформації. Ми вже маємо можливість примусити сусідні нейрони ділитися, щоб вони розмножилися, замінюючи знищені, але цим самим ліквідуємо індивідуальність нейронів, відновлених і збережених таким чином. Для того, щоб урятувати індивідуальну тотожність, слід використати при реанімації якнайменше новоутворених нейронів, бо наступні покоління — це як нейрони-немовлята — частково незапо-внені й нові. Навіть за невагомості ми не можемо бути цілком певні, чи взагалі той, кого воскрешатимемо, не зазнає часткової, а то й повної амнезії. Якась частка пам’яті неминуче гине при вітрифікації, навіть у найдосконаліших кріостатах, бо тендітні синапси дістають травми на молекулярному рівні. Ось чому ми не можемо стверджувати, що воскресла людина буде точнісінько тією самою, якою вона була сотню років тому. Ми лише твердимо: що слабше буде тяжіння під час реанімації мозку, то більше шансів матимемо для збереження індивідуальності. Я скінчив.

Бар Гораб, ніби пересилюючи себе, глянув на головного лікаря, який, здавалося, заглибився у вивчення паперів.

— Голосування вважаю зайвим,— промовив Гораб. — На правах командира я вимагатиму отримання швидкості на той час, який лікарі визнають необхідним для операції. Прошу вважати нараду закінченою.

Залом пройшов легкий гомін. Бар Гораб підвівся, торкнувсь плеча Гаргнера, й вони пішли до нижнього виходу із залу. Герберт і Терна мало не бігцем рушили до верхньої галереї, поки ще ніхто їх не перестрів. У коридорі вони зустрілися з домініканцем. Той лише мовчки хитнув головою й рушив у свій бік.

— Не чекав я такого від Хруса,— кинув Терна, сідаючи з Гербертом до кормового ліфта.—А от командир—о, це людина на своєму місці! Я вже відчував, що на нас ось-ось накинуться колеги споріднених спеціальностей, насамперед наші «психонавти». Та командир відрізав усе це, як ножем…

Ліфт уже гальмував, вогні, що їх вони проминали, миготіли щораз повільніше.

— Дай спокій Хрусові,— буркнув Герберт. — Коли хочеш знати, Араго розмовляв з Горабом перед самою нарадою.

— Звідки ти знаєш?

— Від Гаргнера. Араго був у Гораба перед розмовою з нами.

— Ти вважаєш?..

— Не вважаю, але знаю одне: домініканець нам допоміг.

— Але як теолог.

— Я на цьому не знаюся. А от він знається і на медицині, і на теології. Як поєднати одне з другим, це його клопіт. Ходімо перевдягатися, треба ще все приготувати й визначити час.

Перед операцією Герберт ще раз перечитав надісланий з голотеки протокол:

найважчі планетарні машини спинилися під час роботи, бо їхні оптиметри виявили металевий предмет, у якому містилася органічна матерія. Отож з Бірнамського лісу було по черзі видобуто сім старих велетоходів, а з них — шість трупів. Два діґлатори лежали один від одного на відстані якихось кількасот метрів. Один виявився порожній, а в другому була людина в дзвоновому вітрифікаторі. Екскаватори восьмого покоління вгризлись у льодовик. Поруч із ними діґлатор видавався карликом.

Керівництво робіт вислало на пошуки інших жертв крокуючі бурильні установки з високочутливими біосенсорами, бо Бірнамська западина поглинула дев’ятьох чоловік. Ніяких слідів людини, яка покинула свій діґлатор, знайдено не було. Обшивка велетоходів була деформована тиском крижаних обвалів, однак вітрифікатори збереглися напрочуд добре.

Група контролю лаштувалась одразу ж повернути їх для реанімації на Землю, але це означало, що заморожені тіла довелося б тричі піддавати перевантаженню: на старті малого маятникового корабля з Титана, на старті транспортної ракети Титан — Земля й при посадці на Землю. Просвітивши контейнери, контролери виявили важкі ушкодження усіх тіл, в тому числі переломи черепів, отож таке складне транспортування було визнане надто ризикованим.

Тоді комусь спало на думку передати вітрифікатори «Еврідіці». Вона мала в своєму розпорядженні найновішу реанімаційну апаратуру, і водночас її стартове прискорення мало бути зовсім незначним з огляду на гігантську масу корабля. Виникла проблема з ідентифікацією загиблих, яку не можна було здійснити, не відкривши вітрифікатори.