Фройд би плакав

Нарешті, здолавши всі брудні потічки й прогниліт містки не надто райдужного, чистого й щасливого замістя Катманду (уявити тільки безцінна архітектура Дурбар-скверу звідси всього за п'ятнадцять хвилин повільної їзди на ровері!) Марла із Х'ялмаром дісталися до підніжжя Мавпячого Храму Довкола тусувалися юрмиська людей - туристів і віруючих, неквапно ходили монахи працювали крамнички свічок і курінь, меткі школярі, вправно орудуючи помірними знаннями англійської мови, так само вправно сватали вам місце для паркування ровера і його охорону

– Ходімо, купимо паличок там. Може, покладемо десь у храмі. - Марла придбала кілька пакуночків курінь, які вона так і не відважиться запалити на очах у місцевих - однаково й вважатимуть дебільною туристкою що позує для каліцької камери свого бойфренда-ідіота. Нехай простять мене психічно хворі.

До самого храму вела незліченна кількість сходинок, що ними підіймалися до святині чи спускалися від неї жінки, чоловіки, діти (чомусь їхня стать, зазвичай, не враховується при переліченні, гм ), кози і мавпи. Власне роботою останніх було систематичне поїдання жертвоприношень. Найкраще виглядали кози, що ґраційно вистрибували на вівтарі й у напівтемряві творили свою справу - білі кози в пурпуровому присмерку напіввідчинених дверей. Мавп Марла бридилася.

– Надто схожі на людей.

На свою біду, вона ще й примудрилася наступити одному мавпеняті на кінцівку, коли те в паніці разом із ще кільканадцятьма своїми братами кинулося їй під ноги. Мама цього очманілого верескуна (йой, як воно зарепетувало!) загрозливо підскочила до Марли і з не менш огидним вереском почала скалиш жовтезні зуби. Марла згадала одне з оповіданнячок Лагірі, де «добрі і розумні мавпочки» ледь не забивають патиками хлопчика до смерті, і роззирнулася в пошуках каменюки. На щастя, це зробити за неї - ватага місцевих юнаків жбурнула чимось важким якраз в епіцентр зграї людиноподібних її з вереском повтікали.

– От тобі й свята тварина - здригнулася Марла Мавпи хоч і не були святими, бути дуже хитрими й підступними Вони дуже чітко знали, кого можна боятися, а на кого можна наллю вати з високої бачки Саме так вони й робили, безсоромно крадeчи їжу зі столика доброзичливих французів, а потім просто над ними жерли поцуплене, кидаючи відходи ледь не на голови жертвам пограбування. Ну як тут не замилуватися?

– Бридота яка. - Марта ніяк не мопа заспокоїтися -Червонодупа бридота.

Червонодупа бридота боялася місцевих жителів, що знали їх як облутених. Тоді ж, як мавпа свиснула в мадам апельсину, на терасу кав'ярні зайшов й працівник - тварюку як вітром здуло. Певно, навіть поперхнулася своїм цитрусом.

– I do it mууууу wааааау [46]! - затягнув хтось за спиною голосом іще гидкішим, ніж у Сща Вішеза. Марла обернулася. До неї (Х'ялмар якраз зайшов до туалету на очищення перед храмом) підійшов юнак-непалець, одягнений в топ вид футболки, ЯКУ відважуються носити лише жлоби і власники нев'їбенних біцепсів і тріцепсів - футболку з ОБРІЗАНИМИ РУКАВАМИ. «Це майже так само гидко як спочка на чоловічому ти і» - подумала Марла, але вголос приязно посміхнулася незнайомцеві. Він почав задавати купу своїх стандартних питань:

1) Як тобі тут?

2) Як тобі гам? (а, перед ним: звідки ти?)

3) На скільки nи тут?

4) Як тут розважаєшся?

5) Де твій хлопець?

6) Може, хочете… той-во… ну, в мене дуже кльова вона… ну, в Амстердам навіть возив - всі припухали… ТРАВИ В МЕНР НЕ КУПИТЕ?!!

7) Як це - не купите?…

Відчепитися від таких затятих фанатів своєї справи, як правило, нелегко. Особливо, якщо ви - людина чемна. Але якшо ти хам, все набагато легше.

– Всьо, чувак, да нових встрєчь! - Марла сіпнула Х'ялмара геть від люб'язного катмандянця. - Не доведи, канєшно. Господи… - то вона про нові встрєчі. Штришок так і залишився там стояти зі своєю посмішкою, біцепсами і травою.

Марла з Х'ялмаром нарешті підійшли до храму. Кругом майоріли гірлянди різнобарвних молитовних прапорців. Молитва на кожному. На кожному - образ Будди, мальований згідно зі строгими геометричними канонами. і так - із кожним святим Білі прапорці - за померлих. Але тут переважали кольорові. П'ять кольорів - синій, зелений, червоний, жовтий, білий. П'ять елементів - вода, дерево, вогонь, земля й залізо. П'ять медитацій Будди. П'ять мудростей. П'ять напрямків (п'ять, а не чотири). П'ять ментальних атрибутів емоцій. П'ятірка переваги. Тут, у Мавпячому Храмі, переважало життя, хоч і носило в собі смерть, і розчинялося, своєю чергою, у Всеосяжній Пустоті.

Тільки Марла зараз про це все не думала.

– Дивно, - казав їй Х'ялмар, - тут так багато людей, а відчуття святості місця не затерто.

– Угу, - погодилася Марла.

Вона дивилася прямісінько у велетенські очі під блакитними бровами, намальовані там, де починалася золочена баня храму. - Цікаво, чи можна називати такни дах банею…