ГАЛАПАГОС

Чоловік, який приніс до Селіниного номера два філе-міньйони, теж робив такі підрахунки й мав у своєму великому мозку повний опис добрих харчів, що зберігались у готельній коморі. Сам він поки що не голодував, бо готельну обслугу ще годували. Його родина, невеличка за еквадорськими стандартами,- вагітна дружина, її мати, його батько та сирітка небіж, якого цей чоловік виховував,- теж поки що не страждала від голоду: як і решта готельної обслуги, він крав їжу й приносив її додому.

Це був Хесус Ортіс, молодий бармен-інка, що перед тим обслуговував у барі Джеймса Уейта. Подавати їжу до номерів його примусив 'Зігфрід фон Кляйст, адміністратор, який став за стойку бару. Готель раптом залишився майже без персоналу. Двоє офіціантів, що обслуговували номери, наче у воду канули. Це, може, й добре, що вони зникли, бо обслуговувати вже, власне, особливо й не було кого. А, може, ті двоє просто десь сплять собі.

Отож Ортіс отримав на кухні ті два шматки м'яса і, поки їхав ліфтом та йшов коридором до Селіниного номера, мав досить часу, щоб обмізкувати все це своїм великим мозком. Таких чудових страв службовці готелю не їли й не крали. І загалом пишалися цим. Все найкраще вони зберігали для так званої «сеньйори Кеннеді», що давно вже стала місіс Онассіс. Але для них це була збірна назва для всіх заможних, славетних і могутніх людей, приїзду яких тут іще чекали.

Ортісів мозок був такий великий, що міг прокручувати в голові свого власника кінофільми, в яких зірками були він, Ортіс, та його утриманці - вже мільйонери. Цей чоловік, власне, ще майже хлопець, був дуже наївний і вірив, що мрія його може здійснитисЯг адже він не мав поганих звичок і прагнув до важкої праці,- треба тільки, щоб ті, хто вже став мільйонером, натякнули йому, як це робиться.

Він уже спробував - правда, без особливого успіху - дістати пораду щодо шляхів до добробуту від Джеймса Уейта, що сидів у барі й, хоч і виглядав на диво нездатним до цього, все ж таки мав гаманець, напханий, як шанобливо помітив Ортіс, кредитними картками та двадцятидоларовими банкнотами.

Стукаючи в двері Селіниного номера, Ортіс думав і про шматки смаженого м'яса. Він думав, що люди в номері їх заслуговують, і він, як стане мільйонером, теж заслуговуватиме їх. Це був вельми розумний та заповзятливий молодик. Працюючи з десяти років у гуаякільських готелях, він навчився розмовляти шістьма мовами - тобто більш ніж половиною мов, які знав «Гокубі», вшестеро більше, ніж знали Джеймс Уейт чи Мері Хепберн, утроє більше за подружжя Хірогуті й удвічі більше, ніж знали Макінтоші. Він був також непоганий кухар та кондитер, а ще закінчив двоє вечірніх курсів - спочатку бухгалтерські, а потім юридичні.

Тож йому мало сподобатись усе, що він побачить чи почує, тільки-но Селіна дозволила йому ввійти. Він знав уже, що її зелені очі - невидющі. А то б нізащо цього не сказав; дівчина зовсім не мала вигляду сліпої. І була дуже гарна. За порадою свого великого мозку, Ортіс закохався в неї.

'Ендрю Макінтош стояв біля величезного - від підлоги до стелі - вікна й дивився поверх боліт та нетрів на «Баійю де Дарвін», що, як він сподівався, ще до заходу сонця мала стати його власністю чи, може, власністю Селіни або подружжя Хірогуті. Людиною, від якої 'Макінтош чекав о пів на шосту дзвінка, був голова надзвичайного консорціуму фінансистів, розгублених у Кіто, Готфрід фон Кляйст, президент правління найбільшого еквадорського банку, дядько адміністратора «Ельдорадо» й капітана «Баійї де Дарвін», співвласник-разом із своїм старшим братом Вільгельмом - судна та готелю.

Обертаючись до Ортіса, який щойно приніс філе-міньйони, 'Макінтош у думці репетирував першу фразу, з якою звернеться іспанською мовою до Готфріда фон Кляйста: «Перше ніж ви повідомите мені решту приємних новин, любий колего, дайте слово честі, що цієї хвилини, з верхнього поверху мого власного готелю я бачу вдалині моє власне судно».

'Макінтош був босий і мав на собі тільки шорти кольору хакі з розстебнутою ширінькою, без трусів, тож його статевий член було видно - він нагадував маятника на дідусевому годиннику.

Отож. А я тим часом зроблю паузу, аби подивуватись, як мало цей чоловік був зацікавлений у відтворенні собі подібних, у тому, щоб досягти величезного успіху з погляду біології - попри всю свою ексгібіціоністську сексуальність та манію зробити своєю власністю якомога більше життєдайних систем планети. Найвидатніші нагромаджувачі засобів виживання в ту епоху мали, як правило, дуже мало дітей. Звичайно, були й винятки. А втім, ті з них, котрі народжували багато дітей і нагромаджували, як вважалося, багато власності задля щастя своїх нащадків, здебільшого робили з тих дітей психічних калік, їхні спадкоємці найчастіше були неповноцінні, і їх легко обдирали як липку чоловіки та жінки, пожадливістю схожі на того, хто залишив їм у спадок значно більше всього, що тварина з людською подобою зможе в житті потребувати чи забажати.