GAME-OVER

_{- Здрастуй, Гіреє! Говорив я тобі, не зв’язуйся з людьми! Адже ти тільки глюк. І ніколи тобі не перемогти навіть цього дівчиська, бо її думки й почуття не можна описати ніякою, навіть найскладнішою програмою.}

_{ВП поклав флешку на залишки куба й змахнув молотком. Чорні шматочки пластмаси полетіли в різні боки. Коротко, але важко зітхнувши, він простягнув молоток Чипсету й звернувся до Шани:}

_{- Ну, що ти там стерла? Показуй.}

_{- Зараз ще так давай спробуємо… — Рик набирав на клавішах будь-що. Однаково Мишко в цьому нічого не розумів. Рик чудово знав, якщо ВП не відновить стерті Шаною файли, то вихід є тільки один: перевстановити операційну систему. Але в його завдання входило відволікання уваги Сотникова-молодшого, що він сумлінно й робив. Набравши на клавіатурі в черговий раз казна-що, Рик натис на клавішу «Enter». І — диво! Комп’ютер почав завантажуватися! Власне, дива ніякого не було, просто ВП відновив стерті Шаною файли. Але для Мишка це було чудо.}

_{- Ну, Петрухо, ти даєш! Ти геній! Спасибі! Слухай…}

_{Поки Мишко заливався соловейком, дякуючи за роботу, якої Рик не робив, три синенькі хмарини непомітно вислизнули з тильної частини системного блоку, легко опустилися до рівня підлоги й попливли до телефону. І в цей найневідповідніший час Мишко оглянувся.}

_{- Рику… Це що таке? Якого… — від несподіванки скрикнув він. Зовсім уражений, Мишко побачив, як три невеликі хмарини синюватого кольору всмокталися в трубку.}

_{- Ти бачив? Ні, ти бачив?}

_{- Що бачив? — із безневинним виглядом запитав Рик. — Де бачив?}

_{Мишко рвонувся до телефону й схопив трубку, потім потрусив її, щоправда, без будь-якого ефекту. Потім відкрутив кришку й витрусив на розкриту долоню блискучий нікельований мікрофон.}

_{- Але ж я чітко бачив… — проговорив він. — Ось сюди три хмарини сині… А ти чого, власне, приходив? — з підозрою запитав він у Рика. — І звідки ти знав, що я вже приїхав, га?}

_{- Я з вікна побачив. А приходив… Слухай, у тебе підручник з математики є? Треба домашку зробити, а в мене підручника немає, у школі забув.}

_{Мишко потягнувся до полиці…}

_{Тільки коли за Риком закрилися двері, він подумав:}

_{«Як же Петько міг нас побачити, якщо в нього вікна виходять на інший бік? І яка домашка, якщо попереду ще цілий тиждень канікул?»}

_{- Мамо! Я прийшов, мамо, усе гаразд, мамо!}

_{Рик прослизнув у свою кімнату. Він увійшов саме в той момент, коли ВП, Чипсет і Шана перетворювалися з цифрового формату на матеріальний.}

_{- Ну що ж, хлопці, наша пригода закінчилася. Настав час прощатися!}