GAME-OVER

_{- Хм… — сказала здивована мама Валя. — А де Наталя? І Петрик? Ви Ігор? Дмитрику, Славо, а як ви тут опинилися? Вас же не було!}

_{- А ми так… Ми непомітно прийшли, ви на кухні були й не почули, — миттєво придумав Кадим, — а Петя з Натою на хвилинку вийшли, до Сотникових.}

_{- Ага, — підтвердив Васла, ніяково піднімаючись із ліжка.}

_{Один Оріг мовчав, бо сказати йому, власне, було нічого.}

_{Мама Валя вийшла в коридор, посмикала навіщось двері, закриті на замок, поторкала своє чоло й пішла на кухню заварювати чай. Не встигла вона зайти на кухню, як на екрані монітора знову з’явився напис «Відійдіть убік!». Оріг знову повернув екран до ліжка, і звідти з інтервалом у кілька секунд вилетіли спочатку Рик, потім Шана. Ліжко двічі жалібно скрипнуло.}

_{- Та чим ви тут, зрештою, займаєтеся?}

_{Не на жарт стривожена мама Валя знову зайшла до кімнати. Зовсім безневинними очима на неї дивилося вже п’ятеро, причому на ліжку сина лежала Наталя, яку мама Валя знала як дуже скромну, пристойну й виховану дівчинку.}

_{- Я не зрозуміла…}

_{- Це ми так, мамо… Привіт, мамо… У нас важлива розмова, мамо…}

_{Мама Валя пішла на кухню, нічого не розуміючи й прикидаючи на ходу, що на таку ораву хліба в неї точно не вистачить.}

_{- Так, хлопці, гайда цій тітці тирок надаємо…}

_{- Ти, Кадиме, помовч! Одного разу вже надавав, що потім ледве врятували… Чекаємо…}

_{- Кого? — запитав зацікавлений Оріг. — Наче всі на місці.}

_{- Гостей чекаємо, — сказала Шана.}

_{У цей час на екрані вкотре з’явився напис «Відійдіть убік». Не встигли відійти, як з екрана на ліжко вилетів Чипсет. Він приземлився плавно, але пружини однаково відгукнулися. Він ледве встиг підхопитися з ліжка, як на нього гупнуло важке тіло крутості неймовірної, самого кльового й повновідпадного боса Заекрання — Великого Процесора. Гепнувшись на ліжко, ВП схопився за поперек.}

_{- Ні до чого не придатний процес! Його треба вдосконалити. Так спину зламати можна!}

_{- Та що ж це таке? — мама, яка знову заглянула в кімнату, точно сіла б на підлогу від подиву, якби Чипсет не підтримав її під лікоть. На ліжку його сина лежав здоровий бородатий чоловік із зовсім ідіотським виразом обличчя!}

_{- Це… це… — Рик гарячково намагався придумати хоч яке-небудь правдоподібне пояснення появи в його кімнаті ВП і Чипсета, за віком не дуже підходящих до компанії, яка зібралася. — Це Вів… Вал… Валентин Петрович, він із сусіднього під’їзду, класний програміст, між іншим. А це Костя, його… ну…}

_{- Племінник! — підказав Кадим.}

_{- А як вони сюди потрапили?}

_{- Ну, як, як… Через двері, звичайно.}

_{- Вони ж зачинені.}

_{- А я відчинив.}