Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Усі наступні роки Гаррі навіть не міг пригадати, як йому вдалося скласти іспити: адже будь-якої миті можна було сподіватися, що в двері заскочить Волдеморт. Однак минали дні, а Флафі, без сумніву, й далі залишався живим і здоровим десь там, за замкненими дверима.

Стояла задушлива спека, особливо у великому класі, де вони складали письмові іспити. Для цього їм видали нові пера, зачаровані спеціальним закляттям від списування.

Екзаменували учнів не тільки теоретично. Скажімо, професор Флитвік запрошував їх по черзі до свого класу, пропонуючи, щоб вони змусили ананас вибивати на столі чечітку. Професорка Макґонеґел стежила, як вони перетворювали мишу в табакерку. Оцінка ставала вищою, коли табакерка виходила гарною, але зменшувалася, якщо з неї стирчали вусики. Найдужче всіх нервував Снейп, дихаючи учням у потилиці, доки вони пригадували, як зробити настійку для забуття.

Гаррі робив це все, стараючись не звертати увагу на пронизливий біль у чолі, який постійно мучив його від часу їхньої подорожі до лісу. Гаррі часто погано спав. Невіл думав, що то він так переживає через іспити, а насправді Гаррі постійно прокидався, бо йому снився давній кошмар, який став ще жахливішим, адже уві сні тепер з'являлася постать у каптурі, з рота якої скапувала кров.

Можливо, тому, що Рон і Герміона не бачили того, що бачив у лісі Гаррі, або тому, що чоло їм не пік шрам, але вони не переймалися філософським каменем так, як Гаррі. Думка про Волдеморта, звичайно, лякала їх, але той не відвідував їх у снах, до того ж вони були такі заклопотані іспитами, що просто не мали часу журитися тим, що там задумав Снейп чи хто інший.

Останнім екзаменом була історія магії. Ще якась година, щоб відповісти на запитання про старих божевільних чарівників, які повигадували всілякі казани-самомішалки, і вони будуть вільні! Вільні на цілий безтурботний тиждень, після чого їм оголосять результати іспитів. Коли привид професора Бінса звелів їм відкласти пера і згорнути пергаменти, Гаррі не міг не радіти разом з усіма.

— Вийшло значно легше, ніж я сподівалася, — сказала Герміона, коли діти повибігали на сонячне подвір'я. — Я навіть не мусила вчити про кодекс поведінки вовкулаків 1637 року і повстання Елфрика Завзятого.

Герміона завжди любила обговорювати іспити, але Рон сказав, що його тепер від них нудить, отож діти попрямували до озера, де й полягали під деревом. Близнюки Візлі та Лі Джордан лоскотали щупальця величенького кальмара, що на мілині вигрівався на сонечку.

— Уже нічого не треба повторювати! — блаженно позіхнув Рон, розтягнувшись у траві. — Не сумуй, Гаррі, про наші погані оцінки ми дізнаємося тільки за тиждень, тож нема чого передчасно журитися.

Гаррі розтирав собі чоло.

— Хотів би я знати, що це все означає ! — прорвало його нарешті. — Мій шрам і досі болить!

Траплялося, болів і раніше, але ж ніколи так довго!

— Піди до мадам Помфрі, — запропонувала Герміона.

— Я ж не хворий, — заперечив Гаррі. — Мені здається, це попередження… наближається якась небезпека…

На Рона й це не подіяло, так розморила його спека.

— Гаррі, та заспокойся! Герміона каже правду: поки тут Дамблдор, каменю нічого не загрожує. Нема жодних доказів, що Снейп довідався, як пройти повз Флафі. Йому вже якось мало не відгризли ногу, тож тепер він не стане ризикувати. І швидше Невіл гратиме у квідич за збірну Англії, ніж Геґрід підведе Дамблдора.

Гаррі кивнув головою, але й далі не міг позбутися відчуття, що він забув щось зробити, і то дуже важливе. Коли намагався пояснити це, Герміона сказала:

— Це все через іспити. Учора вночі я прокинулася й переглянула майже половину своїх конспектів із трансфігурації, поки згадала, що ми вже склали цей іспит.

Гаррі, одначе, був певен, що його неспокій аж ніяк не пов'язаний з навчанням. Раптом він побачив сову, що летіла в яскраво-синьому небі в напрямку школи, затиснувши в дзьобі записку. Геґрід був єдиний, хто присилав йому коли-небудь листи. Геґрід ніколи б не зрадив Дамблдора. Геґрід нікому б не розповів, як пройти повз Флафі. Він би ніколи… але…

Раптом Гаррі зірвався на ноги.

— Ти куди? — сонно обізвався Рон.

— Я щойно подумав про одну річ! — сказав поблідлий Гаррі. — Треба негайно піти до Геґріда!

— Чому? — допитувалася захекана Герміона, намагаючись не відставати.

— Чи не здається тобі трохи дивним, — відповів Гаррі, видираючись на вкритий травою пагорб, — що Геґрід найбільше у світі мріяв про дракончика, і тут раптом у якогось чужинця виявляється в кишені яйце? Хіба люди так часто ходять із драконовими яйцями, якщо це заборонено чарівничим законом? їм ще пощастило, що вони натрапили на Геґріда, правда? І як я раніше не здогадався!

— А що ти задумав тепер? — поцікавився Рон, але Гаррі, біжучи до лісу, не відповів.

Геґрід сидів у кріслі біля своєї хатини; підкотивши штани і рукави сорочки, він лущив над великою мискою горох.

— Здоровенькі були! — сказав він, усміхаючись. — Іспити си скінчили? Може, є час чогось випити?

— А чом би й ні… — почав був Рон, але Гаррі урвав його: