Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

А ще Гаррі мав великі неприємності, коли його знайшли на даху шкільної кухні. Дадлі зі своєю зграєю, як завжди, переслідував Гаррі, який раптом опинився верхи на димарі, здивований не менше від решти хлопців. Подружжя Дурслі отримали гнівного листа від директриси, що писала, мовляв, Гаррі видирається на шкільні будівлі. Але (як кричав дядькові Гаррі, замкнений у комірчині) він лише стрибнув, аби заховатися за великі сміттєві бачки коло кухонних дверей. Гаррі думав, ніби під час стрибка його підхопив вітер.

Але сьогодні все мало бути гаразд. Нехай навіть поруч є Дадлі й Пірс, це однак краще, ніж просидіти цілий день у школі, в комірчині чи у про-смердженій капустою вітальні місіс Фіґ.

Дорогою дядько Вернон скаржився тітці Петунії. Він мав звичай на все нарікати, а його улюбленими темами були робітники, Гаррі, місцевий уряд, Гаррі, банк і знову Гаррі. Цього ранку дядько нарікав на мотоциклістів:

— Гасають, як божевільні! Пацани, хулігани! — буркнув він, коли їх обігнав мотоцикл.

— А мені снився мотоцикл! — згадав раптом Гаррі. — Він літав.

Дядько Вернон мало не наїхав на передню машину. Він обернувся і загорлав на Гаррі, а його обличчя перетворилося на великий буряк із вусами:

— МОТОЦИКЛИ НЕ ЛІТАЮТЬ! Дадлі й Пірс захихотіли.

— Знаю, — знітився Гаррі. — Це був тільки сон. Краще б він нічого не казав. Дурслі не любили, коли Гаррі запитував про щось, але ще дужче їх дратували його балачки про те, що було не таким, як треба, і байдуже, чи йому приснилося що-небудь, чи він переказував мультфільм: адже тоді їм здавалося, ніби він набирається небезпечних ідей.

Тієї суботи світило яскраве сонце, і зоопарк був заповнений людьми. Біля входу для Дадлі й Пірса купили по великому шоколадному морозиву, а коли усміхнена жіночка у віконечку запитала Гаррі (перед тим, як його відтягли від фургончика), що він бажає, йому купили дешевого лимонного льодяника. Також непогано, думав Гаррі, посмоктуючи його, поки вони розглядали горилу, що чухала собі потилицю й дуже скидалася на Дадлі, хоча й не була білявою.

Давно вже Гаррі не мав такого чудового ранку. Він старався триматися трохи осторонь від Дурслі, щоб Дадлі й Пірс, яким звірята вже почали набридати, не взялися до своєї улюбленої розваги — штурхати його. Пообідали вони всі в ресторанчику на території зоопарку, а коли в Дадлі почалася істерика, бо йому здалося, ніби в його склянці замало морозива, дядько Вернон купив йому ще одну порцію, а Гаррі дозволили доїсти першу.

Пізніше Гаррі згадував, що треба було зразу передбачити: таке щастя довго не триває.

Пообідавши, вони пішли до павільйону з плазунами. Там було тьмяно й прохолодно, а вздовж стін тягнулися освітлені вітрини. За склом на камінних брилах і шматках дерев повзали й рачкували різноманітні ящірки та змії. Дадлі й Пірс хотіли подивитися на величезних отруйних кобр і товстезних пітонів, здатних задушити людину. Дадлі швидко знайшов найбільшу зміюку. Вона могла б двічі обкрутитися довкола машини дядька Вернона й розчавити її, мов сірникову коробку, але нині, здається, не мала такого войовничого настрою. Змія, власне, міцно спала.

Дадлі притиснувся носом до скла й роздивлявся її лискучі брунатні кільця.

— Нехай вона ворухнеться! — заскиглив він до батька.

Дядько Вернон постукав по склу, але змія навіть не здригнулася.

— Ще раз! — вимагав Дадлі.

Дядько Вернон щосили загрюкав кісточками пальців, та змія й далі дрімала.

— Мені нудно, — застогнав Дадлі і відійшов набік.

Гаррі наблизився до вітрини й уважно подивився на змію. Він би не здивувався, якби вона й сама померла з нудьги, бо ж не мала жодного товариства, окрім дурнуватих людей, що цілісінький день тарабанили по склу, не даючи їй спокою. Це ще гірше, ніж мати замість спальні комірчину, де єдиним відвідувачем була тітка Петунія, що грюкала щоранку в двері: принаймні він міг ходити по всьому будинку.

Раптом змія розплющила свої очі-намистинки. Поволі, дуже поволі вона підвела голову, поки її очі опинилися нарівні з очима Гаррі.

Змія підморгнула.

Гаррі прикипів до неї очима, а тоді миттю озирнувся, щоб побачити, чи ніхто не стежить. Нікого. Він знову глянув на змію і теж підморгнув.

Змія хитнула головою на дядька Вернона й Дадлі, потім звела очі до стелі, мовби промовляючи: "І отак завжди".

— Розумію, — пробурмотів Гаррі крізь скло, хоча й не мав певності, що змія його чує. — Це, мабуть, справді дратує.

Змія енергійно закивала головою.

— До речі, ти звідки? — поцікавився Гаррі.

Змія вдарила хвостом у маленьку табличку за склом. Гаррі придивився до неї.

"Боа-констриктор, Бразилія"

— А там гарно?

Боа-констриктор ще раз ударила хвостом у табличку і Гаррі прочитав далі:

"Цей екземпляр народився в зоопарку".

— О, все ясно! То ти ніколи й не була в Бразилії? Змія похитала головою, і тут вони обоє аж підскочили, бо за плечима Гаррі почувся несамовитий крик:

— ДАДЛІ! МІСТЕРЕ ДУРСЛІ! ІДІТЬ ГЛЯНЬТЕ НА ЦЮ ЗМІЮКУ! ВИ НЕ ПОВІРИТЕ, ЩО ВОНА ВИРОБЛЯЄ!

Дадлі чимдуж підбіг до скла, перевалюючись з боку на бік.