Гаррі Поттер і келих вогню

Гаррі повертався до ґрифіндорської вежі сам. Порада була страшенно дивна. Чому це ванна мала підказати йому, що означає крикливе яйце? Може, Седрик хотів його обманути? Може, він намагався зробити з Гаррі круглого ідіота, щоб таким чином сподобатися Чо ще більше?

Гладка Пані та її подруга Віолетта куняли на картині, що закривала вхід у вітальню. Гаррі довелося аж закричати "Рання пташка!", щоб вони збудилися. Коли йому це нарешті вдалося, дами дуже розсердилися. Гаррі проліз у вітальню й застав там Рона та Герміону. Між ними розгорілася бурхлива сварка. Стоячи на відстані трьох метрів, розчервонілі, вони несамовито верещали одне на одного.

— Якщо тобі це не подобається, то хіба ти не знаєш, як усе вирішити? — кричала Герміона. Її волосся було тепер розпущене, а лице — перекривлене від злості.

— Та невже? — закричав Рон. — І як же?

— Наступного разу, коли буде бал, запроси мене до того, як це зробить хтось інший! І не як останній варіант!

Рон беззвучно схопив ротом повітря, наче викинута на берег рибина, а Герміона крутнулася на підборах і помчала до дівчачої спальні. Рон обернувся, щоб подивитися на Гаррі.

— Це... — наче вражений громом, пробелькотів він. — Це лише доводить... геть не вловила суті...

Гаррі не сказав нічого. Він дуже радів, що вони з Роном знову розмовляють, і тому не хотів з ним ділитися своєю думкою, але йому чомусь здалося, що Герміона набагато краще вловила суть, аніж його друг.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ — Сенсація Ріти Скітер

На другий день усі попрокидалися пізно. У ґрифіндорській вітальні було набагато тихіше, ніж перед тим. Ліниві балачки переривалися позіханнями.

Герміонине волосся знову стало пишним. Вона зізналася Гаррі, що вчора наклала на нього чималу кількість пригладжувального зілля. "Але робити таке щодня — забагато мороки", — сказала вона сухо, заправляючи за вуха неслухняні кучері.

Рон з Герміоною уклали мовчазну угоду не згадувати про свою сварку. Вони були одне з одним майже люб'язні, хоч і поводилися навдивовижу офіційно. Рон та Гаррі, не гаючи часу, розповіли Герміоні про підслухану ними розмову між мадам Максім та Геґрідом, але Герміону новина, що Геґрід — наполовину велетень, не шокувала так, як Рона.

— Я припускала, що це так, — знизала вона плечима. — Знала, що він не може бути чистокровним велетнем, адже вони мають приблизно по шість метрів зросту. Але якщо чесно, то вся ця істерія щодо них... Не можуть же вони всі бути жахливими... Це такі самі забобони, як і ті, що люди понавигадували про вовкулак... Звичайне сліпе упередження.

Видно було, що Рон хотів відповісти на це якось уїдливо, але, мабуть, не бажав ще однієї сварки, а тому вдовольнився лише недовірливим похитуванням головою — коли Герміона відвернулася.

Настав час подумати про домашні завдання, занедбані ними в перший тиждень канікул. Навіть тепер, коли Різдво минуло, всі почувалися розслаблено — всі, окрім Гаррі, що знову почав трохи нервувати.

З цього боку Різдва двадцять четверте лютого здавалося набагато ближчим, а він і досі й пальцем об палець не вдарив, щоб розгадати загадку, яку приховувало золоте яйце. Тепер щоразу, заходячи до спальні, він виймав з валізи яйце, відкривав його й уважно прислухався, сподіваючись, що цього разу що-небудь з'ясується. Він напружено думав, що, опріч тридцяти музичних пилок, нагадує йому цей звук, адже досі йому не доводилося чути нічого подібного. Він закривав яйце, енергійно його тряс і відкривав знову, щоб подивитися, чи не сталося якихось змін — але все залишалося, як було. Він намагався ставити яйцю запитання, намагався перекричати його виття, але нічогісінько не траплялося. Він навіть кидав яйце в інший куток кімнати, хоч і знав, що це не допоможе.

Гаррі не забув Седрикової підказки, але не хотів приймати його допомоги, бо ставився до нього вельми прохолодно. Так чи так, а йому здавалося, що коли Седрик справді хотів йому допомогти, то мав би висловлюватися точніше. Адже він тоді однозначно пояснив Седрикові, що їх чекає в першому завданні, — а Седрик, замість рівноцінної віддяки, порадив прийняти ванну. Такої нікчемної допомоги Гаррі не потребував. Особливо від того, хто розгулює коридорами з Чо. І тому, коли в перший день нового навчального півріччя він пішов на уроки, його гнітила не тільки вага книжок, пергаментів та пер, а ще й думка про яйце.

Сніг усе ще лежав товстою ковдрою. Коли вони прийшли на гербалогію, шибки оранжерей були такі запітнявілі, що крізь них нічого не було видно. Ніхто в таку погоду не згоряв від нетерпіння потрапити на урок догляду за магічними істотами, хоч, як сказав Рон, скрути добряче б усіх розігріли — або ганяючись за учнями, або стріляючи своїми задніми частинами з такою силою, що Геґрідова халупа загорілася б.

Коли вони підійшли до хатини, то побачили біля передніх дверей стару відьму з коротко підстриженим сивим волоссям та довгим гострим підборіддям.

— Ану швидше, дзвінок був п'ять хвилин тому, — гиркала вона, поки учні брели до неї по снігу.

— А ви хто? — запитав її Рон. — Де Геґрід?