Гаррі Поттер і орден Фенікса

Наприкінці уроку Гаррі поставив пляшечку розчину на Снейпів стіл з викликом і водночас із полегкістю.

— Вийшло краще, ніж на тому тижні, правда? — сказала Герміона, коли вони виходили з підвалу і через вестибюль Рушили на обід. — І з рефератами теж пішло непогано, так?

Коли ні Рон, ні Гаррі нічого не відповіли, вона додала: — Тобто я й не чекала найвищих оцінок, особливо, якщо йдеться про рівень СОВ, але на цьому етапі достатньо отримати хоч якусь задовільну оцінку. Ви згодні? Гаррі щось ухильно прохрипів.

— Звичайно, до іспитів ще багато чого може змінитися. Часу на вдосконалення ми маємо досить, але оцінками, що ми їх отримуємо зараз, ми закладаємо, так би мовити, основу. Фундамент, на якому можемо будувати...

Вони посідали за ґрифіндорським столом.

— Зрозуміло, я була б на сьомому небі, якби отримала "В"...

— Герміоно, — різко урвав її Рон, — якщо ти так прагнеш знати наші оцінки, то спитай.

— Я не... тобто я... ну, якщо хочете сказати...

— Я одержав "П", — зізнався Рон, наливаючи в тарілку супу. — Задоволена?

— Тут нічого соромитися, — втрутився Фред, який щойно прийшов разом з Джорджем та Лі Джорданом і вмостився за столом праворуч від Гаррі. — Нічого поганого в гарній добротній оцінці "П".

— Але ж, — здивувалася Герміона, — хіба "П" не означає...

— "Погано"? Так, — підтвердив Лі Джордан. — Але це краще, ніж "Ж". Тобто "Жахливо".

Гаррі відчув, як червоніє, і вдавано закашлявся, ніби вдавився булочкою. Та Герміона й далі захоплено дискутувала з приводу СОВ.

— Отож найвища оцінка — це "В", тобто "Відмінно", — сказала вона, — тоді йде "З"...

— Ні, "Д", — виправив її Джордж, — тобто "Добре". До речі, ми з Фредом завжди вважали, що заслуговуємо на "Д" з усіх предметів, бо вже те, що ми з'являлися на іспити — добрийвчинок з нашого боку.

Усі засміялися, крім Герміони, що провадила далі:

— Отож "Д", а потім "З", тобто "Задовільно", і це найнижча оцінка, з якою іспити можна вважати складеними, так?

— Так, — підтвердив Фред і вкинув свою булочку в суп, а потім переправив її в рот і проковтнув, навіть не жуючи.

— Далі йде оцінка "П", або "Погано"... — Рон з удаваним тріумфом підняв над собою руки, — ...і "Ж", тобто "Жахливо'.

— А потім "Т", — нагадав йому Джордж.

— "Т'? — збентежено перепитала Герміона. — Ще нижче за "Ж"? А що ж тоді означає "Т"?

— "Тупий, як троль", — миттю пояснив Джордж.

Гаррі знову засміявся, хоч і не був певний, жартує Джордж, чи ні. Він уявив, як намагається приховати від Герміони, що всі його СОВи оцінено на "Т", і вирішив віднині працювати значно ретельніше.

— Чи у вас уже інспектували якийсь урок? — поцікавився Фред.

— Ні. — відразу відповіла Герміона. — А у вас?

— Та щойно, перед обідом, — сказав Джордж. — Урок замовлянь.

— І як було? — запитали разом Гаррі й Герміона. Фред знизав плечима.

— Не дуже й погано. Амбридж просто сиділа в куточку і щось записувала. Ви ж знаєте Флитвіка, він її сприйняв за гостю й абсолютно на неї не зважав. Вона майже нічого не говорила. Запитала в Алісії, як зазвичай проходять уроки, Алісія відповіла, що дуже добре, ото й усе.

— Хоч би не займали Флитвіка, — сказав Джордж, — бо він ніколи не завалює учнів на іспитах.

— А у вас після обіду хто буде? — спитав у Гаррі Фред.

— Трелоні...

— Їй би я поставив "Т".

— ...і сама Амбридж.

— То будь чемним хлопчиком і не сварися з нею, — порадив Джордж. — Анжеліна здуріє, якщо ти знову пропустиш тренування.

Та Гаррі не довелося чекати захисту від темних мистецтв, щоб зустріти професорку Амбридж. Він саме витягав щоденник снів, сидячи ззаду в тьмяному класі віщування, коли Рон штурхнув його ліктем під ребро. Гаррі озирнувся й побачив професорку Амбридж, що лізла крізь люк у підлозі. Учні, що жваво розмовляли, негайно стихли. Ця раптова тиша змусила озирнутися професорку Трелоні, що саме пропливала класом, роздаючи примірники "Оракула снів".

— Доброго ранку, професорко Трелоні, — широко всміхнулася професорка Амбридж. — Сподіваюся, ви отримали мою записку? З датою і годиною вашого інспектування?

Професорка Трелоні ледь помітно кивнула, з дуже невдоволеним виглядом відвернулася від професорки Амбридж і продовжила роздавати підручники. Професорка Амбридж з тією ж усмішкою схопила спинку найближчого стільця і підтягла його вперед — зразу за кріслом професорки Трелоні. Тоді сіла, витягла з квітчастої сумки записник і стад чекати, коли почнеться урок.

Професорка Трелоні ледь-ледь тремтячими пальцями щільніше закуталася в шаль і глянула на учнів крізь величезні скельця окулярів.

— Сьогодні ми продовжимо вивчення пророчих снів, — зробила вона відважну спробу заговорити у своїй звичній містичній манері, хоч цього разу її голос трохи тремтів. — Прошу розділитися на пари й витлумачити сни одне одного за допомогою "Оракула".

Вона намірилася піти до свого місця, але побачила там професорку Амбридж і негайно звернула ліворуч до Парваті, що вже захоплено обговорювала з Лавандою свій останній сон.