Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Прошу сховати чарівні палички, — з усмішкою звеліла вона, і ті учні, що з надією їх повитягали, мусили розчаровано ховати палички в портфелі. — Минулого разу ми закінчили перший розділ, тому прошу знайти дев'ятнадцяту сторінку й почати читати другий розділ: "Загальні теорії захисту та їхнє походження". Жодних зайвих розмов.

Вона сіла за стіл, шкірячись своєю широченною, самовдоволеною усмішкою. Учні зітхнули і всі як один почали шукати дев'ятнадцяту сторінку. Гаррі подумав, чи вистачить у книжці розділів, щоб її читати цілий рік, і вже збирався було шукати сторінку зі змістом, коли помітив, що Герміона знову підняла руку.

Професорка Амбридж теж це помітила. Ба більше, вона вже, здається, виробила стратегію поведінки саме на такі випадки. Замість того, щоб удавати, ніби Герміони не помічає, професорка встала й підійшла до неї майже впритул, нахилилася й прошепотіла нечутно для решти учнів:

— Що цього разу, міс Ґрейнджер?

— Я вже прочитала другий розділ, — сказала Герміона.

— То переходьте до третього.

— Я і його вже прочитала. Я прочитала всю книжку. Професорка Амбридж розгублено закліпала очима, але майже відразу опанувала себе.

— Тоді ви мали б знати, що пише Слинкгард про антипристріт у п'ятнадцятому розділі. — Він пише, що назва "антипристріт" не зовсім відповідна, — миттю затарабанила Герміона. — Він пише, що люди називають "антипристрітом" звичайний пристріт коли бажають, щоб це привабливіше звучало.

Професорка Амбридж підняла брови, і Гаррі бачив, що вона, сама того не бажаючи, була вражена.

— Але я з цим не погоджуюся, — вела далі Герміона. Брови професорки Амбридж піднялися ще вище, а погляд став явно прохолодніший.

— Ви не погоджуєтеся? — перепитала вона.

— Ні, — чітко й виразно сказала Герміона. на противагу шепотінню Амбридж, тож тепер ця розмова привернула увагу всього класу. — Містерові Слинкгарду не подобається пристріт. А на мою думку, він може приносити користь, якщо до нього вдаються заради захисту.

— Он як? На вашу думку? Та невже? — професорка Амбридж забула про шепотіння і випросталася. — Проте в цьому класі має значення думка містера Слинкгарда, а не ваша, міс Ґрейнджер.

— Але... — почала Герміона.

— Годі, — урвала її професорка Амбридж. Вона повернулася до свого столу й подивилася на учнів. Усю її безтурботність мов рукою зняло. — Міс Ґрейнджер, я знімаю п'ять очок з ґрифіндорського гуртожитку.

Учні обурено загули.

— За що? — сердито крикнув Гаррі.

— Не втручайся! — наполегливо прошепотіла Герміона.

— За безглузде втручання, що веде до зриву уроку, — шовковим голосом пояснила професорка Амбридж. — Я тут для того, щоб навчати вас за схваленою міністерством методикою, яка не передбачає висловлювання учнями думок з приводу тих питань, у яких вони дуже мало що тямлять. Ваші попередні вчителі з цього предмета давали вам забагато волі. Та жоден з них — окрім хіба що професора Квірела, який принаймні обмежував себе відповідними для вашого віку темами, — не пройшов би міністерської перевірки...

— Так, Квірел був чудовим учителем, — урвав її зненацька Гаррі. — якщо не зважати на ту дрібну ваду, що з його потилиці стирчала голова Лорда Волдеморта.

Такої лункої тиші, як та, що запала після цих слів, Гаррі чути ще не доводилось. А тоді...

— Містере Поттере, думаю, ще один тиждень покарання піде вам на користь, — повідомила єлейним голосом професорка Амбридж.

*

Рана в Гаррі на руці ледве гоїлася, а назавтра знову кривавилась. Він, однак, під час вечірнього покарання не жалівся — був сповнений рішучості не подарувати Амбридж такої радості. Знову й знову писав "Янеповиненбрехати", а з його вуст не зірвалося ані звуку, хоч рана глибшала з кожною літерою.

Та найгіршою в цьому другому тижні покарань була, як і передбачав Джордж, реакція Анжеліни. Вона накинулася на нього відразу, як він у вівторок вийшов снідати. Вона так голосно кричала біля ґрифіндорського столу, аж до них підбігла професорка Макґонеґел.

— Міс Джонсон, як ви посмілиздійняти такий галас У Великій залі! П'ять очок з Ґрифіндору!

— Пані професорко... він знову отримав покарання...

— Що таке, Поттере? — гостро спитала професорка Макґонеґел, повернувшись до Гаррі. — Покарання? Від кого?

— Від професорки Амбридж, — пробурмотів Гаррі, уникаючи погляду схованих за квадратними окулярами очей-намистинок професорки Макґонеґел.

— Ти хочеш сказати, — стишила вона голос, щоб її не почули занадто цікаві рейвенкловці за спиною, — що після мого попередження минулого понеділка ти знову втратив самовладання на уроці професорки Амбридж?

— Так, — буркнув Гаррі, дивлячись у підлогу. — Поттере, ти повинен себе опанувати! Ти встрягаєш у серйозну халепу! Ще п'ять очок з Ґрифіндору!

— Але... за що?.. Пані професорко! — розсердився Гаррі від такої несправедливості, — мене вже покарала вона, чому ви теж знімаєте очки?

— Бо мені здається, що покарання на тебе ніяк не діють! — відрубала професорка Макґонеґєл. — Усе, Поттере, більше ані слова! А ви, міс Джонсон. надалі кричіть тільки на квідичному полі, інакше втратите свою капітанську посаду!