Гаррі Поттер і орден Фенікса

Гаррі відкрив "Оракул снів", крадькома спостерігаючи за Амбридж. Вона вже щось записувала в нотатник. За кілька хвилин підвелася й почала ходити за Трелоні, прислухаючись до її розмов з учнями і час від часу щось у них питаючи. Гаррі мерщій схилився над книгою.

— Швидко згадай якийсь сон, — сказав він Ронові, — на той випадок, якщо стара ропуха припреться до нас.

— Я це робив того разу, — запротестував Рон, — тепер твоя черга, ти згадуй.

— Ой, я не знаю... — розпачливо зітхнув Гаррі, що останніми днями не бачив ніяких снів. — Скажімо, мені наснилося, що я... втопив у казанці Снейпа. Так, може бути...

Рон захихотів і розкрив "Оракул снів".

— Треба додати до твого віку дату сну, а тоді кількість букв у слові... слові "втопити", "казанець" чи "Снейп"?

— Не має значення, вибирай яке хочеш, — сказав Гаррі, зиркаючи через плече. Професорка Амбридж стояла за спиною професорки Трелоні і записувала щось у нотатник, а Трелоні розпитувала Невіла про його щоденник снів.

— А коли тобі таке наснилося? — спитав Рон, заклопотаний розрахунками.

— Незнаю. Вчора, коли завгодно, — відмахнувся Гаррі, прислухаючись, що каже Амбридж професорці Трелоні. Їх зараз відділяв від Гаррі й Рона лише один стіл. Професорка Амбридж знову щось занотувала, а професорка Трелоні мала ображений вигляд.

— Ви давно, — сказала Амбридж, дивлячись на Трелоні, — займаєте цю посаду?

Професорка Трелоні сердито глянула на неї, склала на грудях руки і згорбилася, ніби намагалася захиститись від цієї принизливої перевірки. Після короткої паузи, мабуть, вирішила, що це запитання не таке образливе, щоб ним знехтувати, й відповіла обуреним тоном:

— Майже шістнадцять років.

— Досить довго, — сказала професорка Амбридж, записуючи це в нотатник. — То вас призначив професор Дамблдор?

— Саме так, — підтвердила професорка Трелоні. Професорка Амбридж і це записала.

— Ви пра-пра-правнучка уславленої провісниці Кассандри Трелоні?

— Так, — гордо підняла голову професорка Трелоні. Черговий запис у нотатнику.

— Але мені здається... виправте, якщо я помиляюся... що ви перша представниця вашої родини після Кассандри, яка володіє даром яснобачення?

— Це часто передається через... е-е... три покоління, — розгубилася професорка Трелоні.

Ропушача усмішка професорки Трелоні стала ще ширша.

— Авжеж, — солодко сказала вона, роблячи наступний запис. — А чи не могли б ви тоді передбачити щось для мене? — з допитливою усмішкою поцікавилася вона.

Професорка Трелоні застигла, не вірячи власним вухам.

— Не розумію вас, — пробелькотіла вона, судомно хапаючись за шаль, що огортала її кістляву шию.

— Я хочу, щоб ви зробили мені якесь передбачення, — дуже чітко повторила професорка Амбридж.

Гаррі й Рон були вже не єдині, хто крадькома прислухався й визирав з-за підручників. Тепер майже всі зацікавлено вдивлялися в професорку Трелоні, що рвучко випросталася, подзвонюючи намистом і браслетами.

— Внутрішнє Око не провіщає за командою! — обурено вигукнула вона.

— Розумію, — м'яко сказала професорка Амбридж і знову щось записала.

— Я... але... але... стривайте! — професорка Трелоні спробувала заговорити своїм звичним неземним голосом, однак містичного ефекту не досягла, бо голос тремтів зі злості. — Мені... мені здається, я щось таки бачу... воно стосується вас... так, я щось відчуваю... щось темне... якусь серйозну загрозу...

Професорка Трелоні націлила тремтячого пальця на професорку Амбридж, котра й далі незворушно всміхалася, піднявши брови.

— Боюся... боюся, що вам загрожує велика небезпека! — драматично закінчила професорка Трелоні.

Запала мовчанка. Професорка Амбридж пильно дивилася на професорку Трелоні.

— Гаразд, — м'яко сказала вона, зробивши черговий запис. — Якщо це все, на що ви здатні...

Вона відвернулась, а професорка Трелоні застигла на місці, важко дихаючи. Гаррі піймав Ронів погляд і зрозумів, що Рон думає точнісінько те саме, що й він. Вони обидва вважали професорку Трелоні старою шахрайкою, але, з іншого боку, так ненавиділи Амбридж, що навіть відчули тепер до Трелоні певну симпатію — аж поки за кілька секунд вона на них не накинулась.

— Ну? — незвично жваво почала вона й клацнула в Гаррі під носом своїми довжелезними пальцями. — Прошу показати мені початок твого щоденника снів.

Коли вона закінчила надміру голосне тлумачення його снів (усі вони, навіть той, у якому він просто їв кашу, сміло, провіщали йому трагічну й передчасну смерть), він співчував їй значно менше. Увесь цей час професорка Амбридж стояла неподалік, роблячи записи в нотатнику, а щойно пролунає дзвінок, вона перша злізла по сріблястій драбині і, коли вони за десять хвилин прийшли в кабінет захисту від темних мистецтв, Амбридж уже чекала на них. Учні заходили, а Амбридж щось мугикала собі під ніс і всміхалася. Гаррі й Рон, витягаючи "Теорію захисних чарів", розповіли Герміоні, яка прийшла з уроку числомагії, про все, що сталося на віщуванні, але Герміона не встигла нічого в них запитати, бо професорка Амбридж закликала всіх до порядку, і в класі запанувала тиша.