Гаррі Поттер і орден Фенікса

Змінився настрій не лише в учнів. Тепер у коридорах можна було зустріти двох-трьох учителів, які гаряче перешіптувалися, проте відразу замовкали, коли до них наближалися учні.

— Видно, вони не мають змоги вільно розмовляти в учительській, — тихо припустила Герміона, пройшовши разом з Гаррі та Роном повз професорів Макґонеґел, Флитвіка й Спраут, які збилися докупи біля кабінету замовлянь. — Бо там стирчить Амбридж.

— Гадаєте, вони мають якісь новини? — поцікавився Рон, озираючись на трьох учителів.

— Якщо й мають, то ми про це все одно не дізнаємося, — сердито буркнув Гаррі. — Особливо після постанови... який там уже її номер? — Зранку після звістки про втечу з Азкабану на дошці оголошень з'явилося нове повідомлення:

НАКАЗОМ ВЕРХОВНОГО ІНКВІЗИТОРА ГОҐВОРТСУ

Учителям відтепер заборонено надавати учням будь-яку інформацію, що не стосується безпосередньо тих предметів, які вони викладають, отримуючи за це заробітну платню.

Цей наказ видано згідно з освітньою постановою номер двадцять шість.

Підпис: Долорес Джейн Амбридж, Верховний інквізитор

Найновіша постанова стала темою численних учнівських жартів. Лі Джордан зауважив Амбридж, що згідно з новими правилами вона не мала права сварити Фреда і Джорджа за те, що вони грали на уроці у вибухові карти.

— Вибухові карти не мають ніякого відношення до захисту від темних мистецтв, пані професорко! Ця інформація не стосується вашого предмета!

Коли Гаррі наступного разу побачив Лі, рука в того страшенно кривавила. Гаррі порадив йому скористатися муртлаповим відваром.

Він думав, що втеча в'язнів Азкабану хоч трохи вгамує Амбридж і що її приголомшить ця зухвала акція, що сталася під самим носом її дорогенького Фаджа. Але це лише посилило її нестримне бажання взяти під особистий контроль кожнісінький аспект гоґвортського життя. Вона була рішуче настроєна позвільняти з посад декотрих учителів. Питання було тільки в тому, хто стане першою жертвою — професорка Трелоні чи Геґрід.

Тепер усі уроки віщування та догляду за магічними істотами відбувалися в присутності Амбридж. Причаївшись з нотатником біля каміна в задушливій від нудотних пахощів кімнаті на вежі, вона перебивала дедалі ближчу до істерики професорку Трелоні, задаючи їй складні запитання, що стосувалися ворожіння на птахах чи гептомології, наполягаючи, щоб та передбачала учнівські відповіді, й вимагаючи від неї почергово демонструвати своє вміння в роботі з кришталевою кулею, чайними листочками та рунами на каменях. Гаррі здавалося, що професорка Трелоні ось-ось не витримає цієї напруги. Кілька разів він зустрічав її в коридорах — що само собою вже було незвично, адже Трелоні переважно не виходила зі свого кабінету на вежі. Вона нестямно бубоніла щось собі під ніс, заламувала руки й перелякано озиралася через плече. А ще від неї міцно тхнуло хересом. Якби Гаррі не переживав так через Геґріда, то міг би їй навіть поспівчувати. Однак з роботи мали викинути когось із них, і Гаррі точно знав, кого саме він хотів би й далі бачити на своїй посаді.

На жаль, Гаррі бачив, що Геґрід анітрохи не кращий за Трелоні. Хоч він і дотримувався Герміониної поради й від самого Різдва не показував учням нічого страшнішого за крупа — істоти, що нічим не відрізнялася від коротколапого цуцика, окрім роздвоєного хвоста, — та йому дедалі важче було зберігати самовладання. На уроках Геґрід був на диво неуважний і розгублений, забував про що говорить, неправильно відповідав на запитання й увесь час кидав на Амбридж тривожні погляди. А ще він тримався віддалеки від Гаррі, Рона та Герміони, чого з ним ніколи раніше не бувало, і категорично заборонив їм відвідувати його після смерку.

— Як вона вас зловит, то нам усім гаплик, — рішуче заявив він, і вони, не бажаючи ще більше йому нашкодити, утримувалися від вечірніх прогулянок до його хижі.

Гаррі здавалося, що Амбридж цілеспрямовано позбавляла його всього, заради чого варто було жити в Гоґвортсі: відвідин Геґрідової хатини, листування з Сіріусом, "Вогнеблискавки" і квідичу. Він міг мститися єдиним чином з подвоєним завзяттям присвятити себе ДА.