Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Руку, містере Томасе! Як я вже казала... вас познайомили з надто складними, невідповідними для вашого віку смертельно небезпечними закляттями. Шляхом залякування вам втовкмачили в голови, що на вас мало не щодня нападатимуть темні сили...

— Неправда, — обурилася Герміона, — ми просто...

— Ви не підняли руки, міс Ґрейнджер!

Герміона підняла руку. Професорка Амбридж відвернулася.

— Я бачу, мій попередник не тільки виконував перед вами заборонені закляття. Він виконував їх на вас!

— І виявилося, що він маніяк! — люто вигукнув Дін. — Майте на увазі, що ми багато чого встигли навчитися,

— Винепіднялируки, містереТомасе! — цвірінькнула професорка Амбридж. — Так ось, на думку міністерства, теоретичних знань вам буде більш ніж достатньо для складання іспитів, що, врешті-решт, і залишається метою вашого перебування в школі. Ваше прізвище? — додала вона, дивлячись на Парваті, що тягла руку.

— Парваті Патіл. А хіба для отримання СОВ із захисту від темних мистецтв не треба буде виконувати практичних завдань? Хіба нам не треба буде показувати, що ми справді вміємо користуватися протизакляттями?

— Якщо ви добре вивчите теорію, то легко виконаєте закляття під надійним контролем екзаменаторів, — відмахнулася професорка.

— Без попередніх практичних вправ? — недовірливо перепитала Парваті. — Ви хочете сказати, що вперше виконувати закляття нам доведеться прямо на іспитах?

— Повторюю, якщо ви добре вивчите теорію...

— А яка користь з тієї теорії в реальному світі? — знову втрутився Гаррі, піднявши руку.

Професорка Амбридж глянула на нього.

— Це школа, містере Поттере, а не реальний світ, — лагідно проспівала вона.

— То ми хіба не повинні готуватися до того, що нас там чекає?

— Вас там нічого не чекає, містере Поттере.

— Он як? — саркастично перепитав Гаррі. Цілісінький день він ледве стримувався, а тепер остаточно втрачав самовладання.

— Кому, як ви гадаєте, спаде на думку нападати на дітей, таких, як ви? — запитала професорка Амбридж гидким медвяним голосом.

— Гм, дайте-но подумати... — Гаррі удавано замислився. — А може... ЛордуВолдеморту?

Ронові перехопило подих. Лаванда Браун тихо зойкнула. Невіл мало не впав зі стільця. Але професорка Амбридж навіть не зморгнула. Вона дивилася на Гаррі зі зловтішним виразом обличчя.

— Знімаю десять очок з Ґрифіндору, містере Поттере. Учні сиділи мовчки й нерухомо. Дивилися — хто на Амбридж, а хто на Гаррі.

— А тепер би я хотіла вам дещо уточнити. Професорка Амбридж підвелася й нахилилася до них, упершись у стіл короткими розкаряченими пальцями.

— Вам казали, що певний темний чаклун відродився з мертвих...

— Він не був мертвий, — сердито заперечив Гаррі, — але так, він відродився!

— Містере — Поттере — ваш — гуртожиток — і — так — уже — втратив — через — вас — десять — очок — то — не — погіршуйте — собі — ситуацію, — протарабанила професорка Амбридж на одному подиху, не дивлячись на нього. — Як я вже сказала, вас поінформували, нібито певний темний чаклун знову на свободі. Цебрехня.

— Це НЕ брехня! — крикнув Гаррі. — Я його бачив, я з ним бився!

— Вас покарано, містере Поттере! — переможно виголосила професорка Амбридж. — Завтра ввечері. О п'ятій годині. В моєму кабінеті. Повторюю, цебрехня. Міністерство магії гарантує, що вам не загрожує жоден темний чаклун. Якщо когось і далі це турбує, обов'язково підходьте до мене в будь-який позаурочний час. Якщо хтось буде вас залякувати побрехеньками про відроджених темних чаклунів, повідомляйте мені. Я вам допоможу. Я ваш товариш. А тепер попрошу читати далі. Сторінка п'ята, "Основи для початківців".

Професорка Амбридж знову сіла за свій стіл. А ось Гаррі навпаки, звівся на ноги. Усі дивилися на нього. Шеймус був напівпереляканий, напівзахоплений.

— Гаррі, не треба! — пошепки попередила його Герміона, тягнучи за рукав, але Гаррі відсмикнув руку.

— Отже, якщо вас послухати, то виявляється, що Седрик Діґорі пішов на той світ за власним бажанням? — запитав тремтячим голосом Гаррі.

Усім у класі перехопило дух, адже досі ніхто з них, окрім Рона й Герміони, не чув Гарріної розповіді про події тієї ночі, коли помер Седрик. Вони пожирали поглядами і Гаррі, і професорку Амбридж, що дивилася на нього без жодного сліду фальшивої посмішки на вустах.

— Смерть Седрика Діґорі — то трагічний випадок, — холодно відповіла вона.

— Це було вбивство, — заперечив Гаррі. Він відчував, що весь тремтить. Він майже нікому про це не розповідав, а тут з нього не зводили поглядів усі тридцятеро його однокласників. — Його вбив Волдеморт, і ви це знаєте.

Обличчя професорки Амбридж нічого не виражало. Якусь мить Гаррі думав, що вона зараз на нього закричить. Але вона сказала своїм найшовковішим, найсолодшим голосочком маленької дівчинки: — Підійдіть-но сюди, любий містере Поттере.

Він відштовхнув стільця, пройшов повз Рона з Герміоною і наблизився до вчительського столу. Відчував, як усі в класі затамували подих, та був такий розлючений, що не думав про наслідки.