Гаррі Поттер і орден Фенікса

Професорка витягла зі своєї сумочки сувійчик рожевого пергаменту, розклала його на столі, вмочила перо в каламар і почала щось писати, так низько схилившись, що Гаррі нічого не бачив. Усі мовчали. За якусь хвилину вона згорнула пергамент і вдарила по ньому чарівною паличкою. Він щільно запечатався, і Гаррі вже не міг би його відкрити.

— Занесіть це професорці Макґонеґел, мій любий, — звеліла професорка Амбридж, передаючи йому записку.

Гаррі мовчки її взяв, повернувся і пішов з класу, з сиилою грюкнувши за собою дверима. Він мало не побіг коридором, стискаючи записку; звернув за ріг і наштовхнувся на Півза Полтерґейста, коротуна з широким ротом, що плив у повітрі на спині, жонглюючи чорнильницями.

— Овва, це ж уті-путі Поттер! — крякнув Півз і впустив дві чорнильниці. Ті розбилися на друзки, заляпавши стіни чорнилом. Гаррі сердито відскочив.

— Іди геть, Півзе.

— Ой-ой-ой, наш психопат—тер сердиться, — глузував Півз, переслідуючи Гаррі в повітрі. — І що цього разу, мій друже Поттюнчику? Чуєш голоси? Бачиш видіння? Розмовляєш... — Півз висолопив язика і голосно засичав, — парсссел... мовами?

— Я тобі сказав, іди ГЕТЬ! — крикнув Гаррі, збігаючи сходами донизу, але Півз з'їхав разом з ним по поручнях:

Хтось каже, що він гавкає, мов песик на корів,

"Сумний він, — кажуть інші, — не треба лікарів."

Та Півз чудово знає: наш Поттерчик — здурів!

— ЗАМОВКНИ!

Ліворуч відчинилися двері й зі свого кабінету вийшла похмура й чимось стурбована професорка Макґонеґел.

— Чого це ти тут розкричався, Поттере? — гримнула вона, а Півз радісно захихотів і зник. — Чому ти не на уроках?

— Мене вислали до вас, — незграбно відповів Гаррі.

— Вислали? Як це вислали?

Він подав записку від професорки Амбридж. Професорка Макґонеґел насупилася, взяла записку, розпечатала її ударом чарівної палички, розгорнула й почала читати. Очі її за квадратними окулярами ковзали туди-сюди і з кожним Рядком звужувалися.

— Зайди сюди, Поттере.

Гаррі пішов за нею в кабінет. Двері за його спиною автоматично зачинилися.

— Ну? — рвучко обернулася до нього професорка Макґонеґел. — Це правда?

— Що правда? — перепитав Гаррі дещо агресивніше, ніж хотів. — Що, пані професорко? — додав він для ввічливості.

— Правда, що ти підвищив голос на професорку Амбридж?

— Так.

— І звинуватив її в брехні?

— Так.

— Сказав, що Той-Кого-Не-Можна-Називати повернувся?

— Так.

Професорка Макґонеґел сіла за стіл і пильно глянула на Гаррі. По хвилі сказала: — Візьми собі печива, Поттере.

— Взяти... що?

— Печива, — нетерпляче повторила вона, показуючи на бляшанку, що стояла на стосі паперів. — І сідай.

Одного разу вже було так, що професорка Макґонеґел замість покарати направила його до квідичної команди Ґрифіндору. Він сів на стілець навпроти неї і пригостився імбирним тритоном, почуваючись не менш розгубленим і спантеличеним, ніж тоді.

Професорка Макґонеґел відклала записку професорки Амбридж і дуже серйозно подивилася на Гаррі.

— Поттере, мусиш бути обережніший.

Гаррі проковтнув шматок імбирного тритона і глянув на неї. Вона говорила якимось незвичним голосом. Замість жвавого, рішучого й суворого він був тихий, стурбований і значно людяніший, ніж завжди.

— Погана поведінка на уроках Долорес Амбридж може коштувати тобі значно дорожче за зняті очки й покарання.

— Що ви маєте..?

— Поттере, будь розважливий, — урвала його професорка Макґонеґел, зненацька знову заговоривши у звичній манері. — Ти знаєш, звідки вона прибула, і повинен розуміти, перед ким вона звітує.

Пролунав дзвоник. Звідусіль загупали, мов слони, сотні і учнів, що вибігали з класів.

— Тут написано, що вона призначила тобі покарання на кожен вечір упродовж тижня, починаючи від завтра, — повідомила професорка Макґонеґел, ще раз зиркнувши на записку Амбридж.

— На кожен вечір упродовж тижня! — перелякано повторив Гаррі. — Пані професорко, але ж ви можете..?

— Ні, не можу, — рішуче заперечила вона.

— Але...

— Вона твоя вчителька і має повне право призначати тобі покарання. Завтра о п'ятій вечора підеш до неї в кабінет відбувати перше. І пам'ятай: з Долорес Амбридж треба пильнувати за кожним своїм словом.

— Але ж я сказав правду! — обурився Гаррі. — Волдеморт повернувся, ви це знаєте, і професор Дамблдор знає...

— Заради Бога, Поттере! — сердито поправила окуляри професорка Макґонеґел (вона аж здригнулася, коли Гаррі назвав Волдемортове ім'я). — Невже ти й досі думаєш, що йдеться про правду чи брехню? Йдеться про те, щоб робити свою справу, не втрачаючи самовладання!

Вона встала, роздуваючи ніздрі й щільно стискаючи губи, і Гаррі теж зірвався на ноги.

— Візьми ще печива, — роздратовано буркнула вона, підштовхуючи до нього бляшанку.

— Ні, дякую, — холодно відмовився Гаррі.

— Та не роби з себе посміховисько, — гримнула вона. Він узяв одне печиво.

— Дякую, — проказав неохоче.

— Ти що, Поттере, не слухав її промови на бенкеті?

— Та слухав, — буркнув Гаррі. — Вона казала... що заборонить прогрес або... ну, малося на увазі.., що Міністерство магії втручатиметься у справи Гоґвортсу.