Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Я... а що? — явно почав тягти час Рон. — Та ні... ну що ти, Герміоно... не будемо ж ми їх сварити за пригощання цукерками.

— Ти чудово знаєш, що це якісь пампушечки-зносаюшечки або... або батончики-блювончики, або...

— Завиванці-зомліванці? — тихенько підказав їй Гаррі. Один за одним першокласники непритомніли, немовби їх хтось ударяв невидимим молотком. Дехто сповзав на підлогу, а дехто звисав з підлокітників крісел, висолопивши язика. Інші учні, побачивши це все, зареготали, але Герміона розправила плечі й рішуче покрокувала до Фреда з Джорджем, які, тримаючи в руках записники, уважно спостерігали за непритомними першокласниками. Рон почав було підводитись, а тоді завагався і буркнув Гаррі:

— Вона сама впорається, — і втиснувся в крісло всім своїм довготелесим тілом.

— Досить! — наказала Герміона Фредові й Джорджеві, і ті здивовано на неї глянули.

— Твоя правда, — погодився Джордж, — цієї дози цілком досить.

— Я ж вам зранку казала, що ви не маєте права випробовувати цю гидоту на учнях!

— Ми їм заплатили! — обурився Фред.

— Ну то й що?! Це небезпечно!

— Дурниці, — відрізав Фред.

— Перестань, Герміоно, нічого з ними не сталося! — заспокоїв її Лі, переходячи від першокласника до першокласника й запихаючи в їхні роззявлені роти фіолетові цукерки.

— Ось подивися, вони вже очунюють, — додав Джордж. Дехто з першокласників і справді заворушився. Вони були такі ошелешені тим, що опинилися на підлозі або звисали з крісел, що Гаррі не сумнівався — Фред і Джордж про дію цукерок їх не попередили.

— Усе гаразд? — лагідно спитав Джордж у чорнявої дівчинки, що лежала в нього під ногами.

— Зда... здається, так, — невпевнено відповіла та.

— Чудово, — зрадів Фред, але наступної миті Герміона вихопила в нього з рук записник та паперовий пакет з завиванцями-зомліванцями.

— Немає тут НІЧОГО чудового!

— Ще й як є! Вони ж усі живі! — розсердився Фред. — Не можна такого робити! А якщо хтось із них через вас серйозно захворіє?

— Ніхто через нас не захворіє, бо ми все випробували на собі, а зараз просто перевіряємо, чи всі реагують однаково...

— Якщо ви не перестанете, я буду змушена...

— Призначити нам покарання? — вишкірився Фред, ніби кажучи їй "ану спробуй".

— Примусиш нас переписувати тексти? — глузливо додав Джордж.

Усі в кімнаті аж попадали з реготу. Герміона вся витяглася, очі звузились, а у волоссі, здавалося, проскакували іскри.

— Ні, — її голос аж зривався від злості, — я напишу вашій мамі.

— Не напишеш, — перелякано позадкував Джордж.

— Напишу, — Герміона була непохитна. — Вам я не можу заборонити жерти різну гидоту, але годувати нею першокласників ви не маєте права.

Фред і Джордж стояли мов прибиті. Судячи з їхнього вигляду, Герміонина погроза виявилася ударом нижче пояса. Вона востаннє грізно на них зиркнула, тоді шпурнула Фредові його записник та пакет із завиванцями й покрокувала до свого крісла біля каміна.

Рон тим часом так утиснувся в крісло, що ніс стирчав на одному рівні з коліньми.

— Дякую за підтримку, Роне, — в'їдливо кинула Герміона.

— Ти ж і сама впоралася, — пробелькотів Рон. Герміона кілька секунд дивилася на чистий пергамент перед собою, а тоді нервово буркнула: — Погано, я тепер не спроможна зосередитися. Йду спати.

Вона відкрила портфель. Гаррі думав, що Герміона почне викладати підручники, але вона натомість витягла звідти якісь дві безформні вовняні речі, поклала їх обережно на столик біля каміна, накрила зверху кількома зіжмаканими клаптями пергаменту та зламаним пером і відступила назад, щоб помилуватися цією картиною.

— Що ти таке виробляєш, скажи заради Мерліна? — боязко глянув на неї Рон, ніби вона втрачала глузд.

— Це шапочки для ельфів-домовиків. — радісно пояснила вона, запихаючи підручники назад у портфель. — Я їх зв'язала влітку. Без чарів це тривало досить довго, але тепер, у школі, справи підуть веселіше.

— Ти залишаєш тут шапочки для ельфів-домовиків? — поволі перепитав Рон. — І ховаєш їх під купою сміття?

— Так, — з викликом підтвердила Герміона, закидаючи на плече портфель.

— Так не можна, — розсердився Рон. — Ти хочеш хитрощами примусити їх узяти ці шапочки. Ти хочеш випустити їх на волю, хоч самі вони того, можливо, й не бажають.

— Авжеж бажають! Вони хочуть бути вільними! — негайно заперечила Герміона, але її обличчя почервоніло. — Роне, не смій чіпати шапочок!

Вона розвернулася і вийшла з вітальні. Рон зачекав, доки вона зайде до дівчачої спальні, а тоді прибрав з вовняних шапочок зайве сміття.

— Нехай хоч бачать, що беруть, — рішуче сказав він. — Ну що ж... — Рон згорнув пергамент, на якому написав заголовок Снейпового реферату, — немає сенсу зараз над цим сидіти. Без Герміони я все одно нічого не напишу. Поняття не маю, що робити з тим місячним камінням. А ти?

Гаррі похитав головою, помітивши, що при цьому посилився біль у правій скроні. Він згадав про довжелезний реферат на тему воєн між велетнями, і йому аж запекло від болю. Чудово усвідомлюючи, що зранку шкодуватиме про невиконані сьогодні домашні завдання, він шпурнув підручники в портфель.

— Я теж піду спати.