Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— То що ж нам тепер робити? —запитала нарешті Герміона, гикаючи й намагаючись говорити серйозно. — Він зрозуміє, правда? Відомо—Хто зрозуміє, що ми довідалися про горокракси!

— Може, вони побояться йому сказати? — з надією озвався Рон. — Може, це все замнуть…

Небо, пахощі озерної води, звук Ройового голосу — усе раптом зникло. Біль пронизав голову Гаррі, наче удар меча. Він опинився у тьмяно освітленій кімнаті, перед ним півколом виструнчилися чаклуни, а на підлозі до його ніг припала чиясь маленька тремтяча постать.

— Що ти варнякнув? — голос його був високий і холодний, але всередині все палало від люті й жаху. Єдине, чого він так боявся… але це просто неможливо — як? яким чином?…

Ґоблін тремтів, не в силах бачити над собою ці червоні очі. —Повтори!—пробурмотів Воддеморт. — Ану повтори!

— В—володарю, — затинаючись, пробелькотів ґоблін і чорнющі очі вирячилися з жаху, — в—володарю… ми п—пробували їх з—зупинити… обманом, володарю… вдерлися… вдерлись у… сховище… Лестранжів…

— Обманом? Як це обманом? Я думав, що в "Ґрінґотсі" уміють виявляти обман? І хто ж це був?

— Це був… це був… т—той хлопець П—поттер і д—двоє спільників…

— І що вони взяли? — запитав він голосніше, охоплений неймовірним жахом. — Кажи мені! Що вони взяли?

— М—маленьку золоту ч—чашечку, м—мій пане…

Розлючений вереск, вереск несприйняття, вирвався з нього, наче з когось чужого. Він оскаженів, знавіснів — цього не могло бути, це ж неможливо, ніхто про це не знав! Як міг би цей хлопчисько розгадати його таємницю?

Бузинова паличка розітнула повітря і в кімнаті спалахнуло зелене сяйво. Ґоблін, що стояв навколішках, повалився мертвий, а нажахані чаклуни кинулися врозтіч. Белатриса й Луціус Мелфой випередили всіх, намагаючись першими добігти до дверей, але чарівна паличка знову й знову батожила повітря, умертвляючи тих, хто ще лишався живий, усіх без винятку — за те, що принесли йому цю неможливу звістку про золоту чашечку…

Він метався кімнатою серед трупів, і в голові промайнули видіння: його скарби, його обереги, його рятівні якорі безсмертя… щоденник було знищено, а чашу викрадено. А що, як цей хлопець знає про все інше? Невже знає, невже почав діяти, невже знайшов ще щось? Можливо, це все почав Дамблдор? Дамблдор, який завжди його підозрював, Дамбл—дор, якого вбили за його наказом, Дамблдор, чиєю чарівною паличкою він зараз володів, але який досяг його навіть з безчестя смерті руками хлопця, хлопця…

Але ж якби той хлопчисько і знищив котрийсь із горокрак—сів, то він, Лорд Волдеморт, знав би про це, відчув би це? Він, найвидатніший чаклун, він, убивця Дамблдора і безлічі інших дрібних нікчем, ім'я яким Ніхто і звати яких Ніякяк міг не знати цього Лорд Волдеморт, якби він, він сам, єдиний і неповторний, зазнав нападу чи був покалічений?

Щоправда, він цього не відчув, коли було знищено щоденник, але ж, на його переконання, це було тому, що він тоді ще не мав тіла, яке могло б відчувати, він навіть не був привидом,., ні, безсумнівно, решті горокраксів нічого не загрожує… вони неторкані…

Але він мусить це знати, мусить переконатися… Він крокував кімнатою, віджбурнувши ногою труп ґобліна, а в його розпалених мізках зринали невиразні видіння: озеро, хатина, ГЬґвортс…

Краплинка розсудливості охолодила його лють. Як хлопець міг знати, що він заховав персня у Ґонтовій хатині? Ніхто ніколи не знав, що він родич Ґонтам, він приховав цей зв'язок, ті вбивства ніколи не пов'язували з ним: перстень, безумовно, був у безпеці.

А як би міг хлопець, та й будь—хто інший, дізнатися про печеру або зламати там усі захисні чари? Думка, що медальйон можливо викрасти, була абсурдна…

Або, скажімо, школа: та ж тільки він один знав, де розміщено горокракс, бо лише він проник у найсокровенніші таємниці того місця…

А ще була Наджіні, яку треба тепер тримати коло себе і більше не посилати виконувати його розпоряджень, оберігати її й захищати…

Проте для певності, для цілковитої певності, він мусить знову побувати в усіх своїх схованках, мусить подвоїти захист довкола кожного горокракса… і цю роботу, як і пошук бузинової палички, він мусить виконати сам…

Що треба перевірити насамперед? де найбільша небезпека? В його нутрі знову заворушилася стара притлумлена тривога. Дамблдор знав, як його звати по—батькові… Дамблдор міг намацати зв'язок із Ґонтами… покинута ними хатина — то була, мабуть, найнезахищеніша з усіх його схованок, саме туди він вирушить спочатку…

Озеро… ні, це неможливо… хоча й існувала малесенька ймовірність, що Дамблдор довідався про деякі з його старих «подвигів» у сиротинці.