Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Скільки часу мине, поки Волдеморт довідається, що вони вдерлися у сховище Лестранжів? Як швидко ґрінґотські ґобліни повідомлять про це Белатрисі? Як скоро вони з'ясують, що саме вкрадено? І що, зрештою, станеться, коли виявлять, що зникла золота чашечка? Волдеморт нарешті збагне, що вони полюють на горокракси?…

Драконові, здається, подобалося прохолодне свіже повітря. Він невпинно здіймався вгору — вони летіли вже на одному рівні з пасмами холодних хмар, і Гаррі вже не розрізняв різнокольорові цяточки машин, що в'їжджали в столицю і виїжджали з неї. Вони летіли все далі понад зеленими й коричневими латками полів, понад дорогами й річками, що звивалися стрічками уздовж цих пейзажів.

— Як думаєш, що він шукає? — крикнув Рон, роздивившись, що летять усе далі на північ.

— Поняття не маю, — прокричав Гаррі. Його руки закоцюбли від холоду, та він не наважувався їх відпускати. Йому не давало спокою питання, що робити, якщо вони побачать внизу узбережжя, а дракон полетить у відкрите море. Гаррі цокотів зубами від холоду і страшенно хотів їсти й пити. Цікаво, а коли востаннє жерла ця потвора? Мабуть, невдовзі і їй закортить перекусити? А що, як вона допне, що в неї на спині смачнюща людятина — аж три штуки?…

Сонце котилося до обрію, небо темніло й ставало синьо—фіолетове. Дракон летів і летів, міста і села пропливали й зникали під ними, а його величезна тінь ковзала по землі, наче велетенська темна хмара. Кожна клітинка Гарріного тіла муляла й боліла від постійних намагань утриматися на драконячій спині.

— Чи мені здається, — крикнув Рон після довгої мовчанки, — чи то ми й справді заходимо на посадку?

Гаррі глянув униз і побачив темно—зелені гори та мідно—зелені, в променях призахідного сонця, озера. Ландшафт ставав виразніший і детальніший. Гаррі зазирнув ще далі і, зауваживши яскраві відблиски на воді, здивувався — невже дракон зачув прісну воду? Дракон опускався нижче й нижче, неначе по великій спіралі, обравши, вочевидь, для посадки якесь озерце.

— Треба стрибати, коли він добряче знизиться! — крик нув Гаррі друзям. — Стрибнемо в воду, перш ніж до нього дійде, що ми тут!

Вони погодилися, хоч Герміона, щоправда, без особливого ентузіазму.

І ось Гаррі побачив, як величезне жовте черево дракона віддзеркалюється на дрібненьких хвильках.

— ПОЇХАЛИ!

Він зісковзнув з дракона і стрибнув у озеро. Падати довелося довше, ніж сподівався, і він, боляче вдарившись об поверхню озера, каменем шубовснув у крижане, зелене, заросле водоростями нутро. Виринув, відсапуючись, з води, і побачив великі брижі, що колами розходилися там, де впали Рон і Герміона. Дракон, здається, так нічого й не помітив. Він низько летів над озером за якихось п'ятнадцять метрів од них, зачерпуючи своєю пошрамованою пащею воду. Коли Рон і Герміона, відпльовуючись і хапаючи ротом повітря, вигулькнули з озера, дракон уже долетів до дальнього берега і там приземлився.

Друзі попливли у протилежний бік. Озеро було не дуже глибоке. Невдовзі вони вже не так пливли, як брели, продираючись крізь водорості й намул. Нарешті, мокрі, засапані і виснажені, попадали на слизьку траву.

Напівжива Герміона страшенно кашляла й тремтіла. Пересилюючи бажання трохи полежати й подрімати, Гаррі звівся, похитуючись, на ноги, витяг чарівну паличку й почав вичак—ловувати довкола них звичні захисні закляття.

Закінчивши, долучився до друзів. Відколи вони вирвалися зі сховища, він уперше міг належно їх роздивитися. Обличчя й руки в обох були вкриті запаленими червоними опіками, а одяг місцями був обсмалений. Вони здригалися від болю, кроплячи свої численні рани есенцією ясенця. Герміона подала флакончик Гаррі і витягла три пляшки гарбузового соку, прихопленого з котеджу "Мушля", а заодно і три чисті сухі мантії. Вони перевдягайся й почали жадібно дудлити сік.

— Ну, що ж, добре те, що ми здобули горокракс, — озвався нарешті Рон, що сидів і дивився, як відростає шкіра на його руках. — А погано те, що…

— …нема меча, — процідив крізь зуби Гаррі, кроплячи ясенцем дірку в джинсах, під якою червонів опік.

— Нема меча, — повторив Рон. — Це шахраювате мале падло…

Гаррі скинув мокру куртку, вийняв з кишені горокракс і поклав на траву перед ними.

Чашечка поблискувала на сонці, а вони дивилися на неї, допиваючи сік.

— Добре, що цього разу хоч не доведеться тарабанити це на собі, —а було б прикольно чалапати з чашкою на шиї, — сказав Рон, витираючи рукою рота.

Герміона подивилася на той бік озера, де й досі хлебтав воду дракон.

— Як думаєте, що з ним зроблять? — запитала вона. — Усе буде нормально?

— Ти вже, як Геґрід, — усміхнувся Рон. — Це ж дракон, Герміоно, він дасть собі раду. Подумай краще про нас.

— Тобто?

— Ну, я не знаю, як тобі на це делікатно натякнути, — зіронізував Рон, — але я припускаю, що хтось таки міг помі тити, як ми вдерлися у "Ґрінґотс".

Вони всі втрьох розреготалися й довго не могли зупинитись. Хоч боліли ребра і в голові паморочилося від голоду, Гаррі упав горілиць на траву й реготав, дивлячись на багряне небо, аж йому пересохло в горлі.