Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Сходи в них під ногами стали гладеньким жолобом, і Гаррі, Рон та Герміона з'їхали ним донизу, не в змозі навіть контролювати швидкість, тож смертежерські приголомшливі закляття пролетіли високо над їхніми головами. Друзі пробили маскувальний гобелен унизу сходів і покотилися по підлозі, вдарившись об протилежну стіну.

— Дуро! —крикнула Герміона, націливши чарівну палич— ку на гобелен, і майже відразу почулися два тупі голосні удари — гобелен перетворився на камінь, а смертежери—переслідувачі з розгону в нього вгатилися.

— Назад! — закричав Рон, і вони ледве встигли притиснутися до дверей, коли повз них протупотів табун письмових столів—скороходів, яких поганяла професорка Макґонеґел. Вона їх навіть не помітила. Бігла з розпатланим волоссям і глибоким порізом на щоці. Коли професорка забігла за ріг, до них долинув її крик:

— В АТАКУ!

— Гаррі, накинь плащ—невидимку, — порадила Герміона. — Про нас не думай…

Але він накинув плащ на всіх трьох. Хоч вони всі й не вміщалися, та Гаррі сумнівався, що хтось побачить їхні відокремлені від тіла ноги у цій куряві, що повисла стіною в повітрі, серед падаючого каміння і мерехтіння чарів.

Вони збігли ще одними сходами й опинилися в коридорі, де точилися запеклі двобої. У портретах на стінах юрмилися персонажі, що вигукували поради й підбадьорливі слова,

а смертежери в масках і без масок билися з учнями і викладачами. Дін уже здобув собі чарівну паличку, бо зійшовся в двобої з Дологовим, а Парваті билася з Траверсом. Гаррі, Рон і Герміона миттю наготували чарівні палички, прагнучи вступити в бій, проте дуелянти так стрімко рухалися й кружляли, що легко можна було влучити у когось свого. Друзі, хоч і стояли тісно сплетені, стежили за боєм, готові щомиті втрутитись, але тут пролунав глузливий крик, і, глянувши вгору, Гаррі побачив Півза, що ширяв над битвою, жбурляючи у смертежерів снарґалуфові стручки, від чого голови нападників вкривалися якимись зеленими бульбами, схожими на товстих червів.

— А—а!

Жменька цих бульбочок зачепила плащ над Роновою головою. Липкі зелені корінці неприродно зависли в повітрі, поки Рон намагався їх струсити.

— Там хтось невидимий! — крикнув смертежер у масці і показав пальцем.

Дін скористався цією єдиною миттю і нокаутував смерте—жера приголомшливим закляттям. Дологов спробував по—мститись, але Парваті влучила в нього закляттям "тілов'яз".

— ПОБІГЛИ! — крикнув Гаррі. Друзі ще тісніше притулилися одне до одного під плащем і, пригинаючи голови й ковзаючи в калюжах снарґалуфового соку, побігли крізь гущу бійців до мармурових сходів, що спускалися до вестибюлю.

— Я — Драко Мелфой, я — Драко, я ваш!

На верхньому сходовому майданчику Драко благав у смер—тежера в масці пощади. Гаррі на ходу приголомшив смер—тежера. Мелфой радісно озирнувся, шукаючи свого рятівника, а Рон врізав йому з—під плаща кулаком по пиці. Спантеличений Мелфой повалився горілиць на смертежера, з розквашених губів у нього потекла кров.

— Це вже вдруге сьогодні тобі рятують життя, дволикий байстрюче! — крикнув Рон.

І на сходах, і у вестибюлі точилися двобої. Смертежери були скрізь, куди не глянь. Якслі бився біля вхідних дверей з Флитвіком, а поруч якийсь смертежер у масці зіткнувся в двобої з Кінґслі. Учні бігали у всіх напрямках, дехто ніс чи волочив поранених побратимів. Гаррі вистрілив приголомшливим закляттям у смертежера в масці і не влучив, проте ледь не зачепив Невіла, що несподівано вискочив хтозна—звідки, розмахуючи цілими оберемками Отруйних Щупаль—ців, які радісно вчепилися в найближчого до них смертежера й почали його обмотувати.

Гаррі, Рон і Герміона збігли з мармурових сходів. Ліворуч од них задзвеніло скло, і зі слизеринського пісочного годинника, що фіксував набрані гуртожитком очки, сипонули смарагди — люди, що бігали у вестибюлі, заковзалися й за—спотикалися. Щойно друзі ступили у вестибюль, як з балкона в них над головами впали два тіла, і сіра тінь, яку Гаррі спершу сприйняв за тварину, кинулася туди на чотирьох лапах і вп'ялася зубами в одне з них.

— НЕ СМІЙ! — заверещала Герміона, й оглушливим бахканням її чарівної палички Фенріра Ґрейбека далеко відкинуло від тіла Лаванди Браун, що ледве ворушилася. Вовкулака вдарився об мармурові поручні й спробував устати. Але тут зі сліпучо—білим спалахом і тріском на голову йому впала кришталева куля, він повалився додолу й більше не ворушився.

— Я маю ще! — заверещала згори професорка Трелоні, — ще, якщо хтось забажає! Ось вам!…

І зробивши рукою рух, що нагадував тенісну подачу, вихопила з сумки ще одну величезну кришталеву сферу, махнула чарівною паличкою — і куля пролетіла над вестибюлем, розбила вікно і вилетіла надвір. У ту ж мить розчинилися навстіж важкі вхідні двері і у вестибюль поповзли зграї велетенських павуків.

Крики жаху розірвали повітря. Усі, і смертежери, і гоґ—вортці, кинулися хто куди, червоні й зелені пучки світла полетіли в цих почвар, вони затряслися й позадкували, ще страшніші, ніж досі.

— Як нам звідси вийти?! — перекричав Рон усі крики. Та