Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Саме брехня Амбридж і призвела до того, що в голову Гаррі вдарила кров, і він забув про обережність. Вона начепила медальйон, який їй дав, як хабар, дрібний злодюжка, щоб прикраса служила додатковим свідченням її чистокровності. Гаррі підняв чарівну паличку, навіть не дбаючи про те, щоб сховати її під плащем—невидимкою, і вигукнув:

— Закляктус!

Спалахнуло червоне світло. Амбридж повалилася на балюстраду, вгатившись у неї лобом. Анкета місіс Катермол зісковзнула з її колін на підлогу, а срібний кіт, що походжав унизу, пропав. Крижане повітря вдарило всіх, немов порив урагану. Розгублений Якслі озирнувся, шукаючи причину лиха, й побачив руку Гаррі, що сама собою висіла в повітрі, цілячись у нього чарівною паличкою. Він хотів було вихопити свою паличку, та не встиг.

— Закля кт ус!

Якслі сповз додолу, скрутився клубочком і залишився лежати на підлозі.

— Гаррі!

— Герміоно, якщо ти думала, що я буду сидіти й слухати, як вона вдає…

— Гаррі, місіс Катермол!

Гаррі крутнувся дзиґою, скинувши плаща—невидимку. Внизу з кутків повилазили дементори. Вони сунули до жінки, прикутої до крісла. Чи тому, що зник патронує, чи тому, що вони відчули втрату контролю з боку господарів, але їх,

здається, вже нічого не стримувало. Місіс Катермол закричала з жаху, коли слизька, у струпах рука схопила її за підборіддя й закинула голову назад.

— ЕКСПЕКЮ ПАТРОНУМ!

Сріблястий олень вистрибнув з кінчика чарівної палички Гаррі й помчав на дементорів, що відсахнулися й знову розчинилися в темних тінях. Олень закружляв по залі, і його світло, набагато потужніше й тепліше, ніж у кота, заповнило все приміщення.

— Бери горокракс, — звелів Гаррі Герміоні.

Він збіг сходами вниз, знову ховаючи плащ—невидимку, й підбіг до місіс Катермол.

— Ти? —прошепотіла вона, дивлячись йому в обличчя. — Але… але ж Реґ казав, що саме ти записав мене в списки для допитів!

— Справді? — пробурмотів Гаррі, смикаючи за ланцюги на її руках. — Ну, в мене змінився настрій. Діфіндо! — Нічого не сталося. — Герміоно, як позбутися цих ланцюгів?

— Чекай, зараз щось спробую…

— Герміоно, навколо нас дементори!

— Я знаю, Гаррі, але якщо вона отямиться без медальйона… я спробую зробити його копію… Джемініо! Ось… це її обдурить…

Герміона збігла вниз.

— Зажди… Релашіо!

Ланцюги з брязкотом сховалися в бильця крісла. Місіс Катермол сиділа перелякана.

— Я не розумію, — прошепотіла вона.

— Мусите йти з нами, — Гаррі поміг їй устати. — Вертайтеся додому, хапайте дітей і тікайте, тікайте геть з країни, якщо маєте куди. Замаскуйтеся й тікайте. Ви самі все бачили, про справедливе слухання тут можна забути.

— Гаррі, — занепокоїлася Герміона, — як ми звідси виберемося, якщо за дверима повно дементорів?

— Патронуси, — відповів Гаррі і вказав чарівною палич кою на оленя. Той сповільнив біг і, все ще яскраво сяючи,

помчав до дверей. — Що більше їх вичаклуємо, то краще. Давай, Герміоно.

— Експек… експекто патронум, — вимовила Герміона. Нічого не сталося.

— Це єдине закляття, яке їй погано вдається, — пояснив Гаррі приголомшеній місіс Катермол. —Трохи не вийшло… ану, ще раз, Герміоно…

— Експекто патронум!

З кінчика Герміониної палички вилетіла срібляста видра й граціозно полинула до оленя.

— Ходімо, — Гаррі повів Герміону та місіс Катермол до дверей.

Коли патронуси вискочили з підвалу, люди, що чекали в коридорі, закричали від потрясіння. Гаррі глянув на всі боки. Дементори сахалися, розчинялися в темряві, тікали хто куди від срібних істот.

— Було вирішено, що ви маєте повертатися додому й ховатися з родинами хто де може, — повідомив Гаррі зіщуленій зі страху юрбі маґлородців, засліплених сяйвом патронусів. — Якщо є така можливість, їдьте за кордон. Головне — тримайтеся якнайдалі від міністерства. Це… е—е… нова офіційна політика. А тепер, якщо підете за патрону — сами, то зможете звідси забратися через Високу залу.

Усі зуміли безперешкодно піднятися кам'яними сходами вгору, але, як уже підходили до ліфтів, Гаррі відчув неспокій. Якщо вони з'являться у Великій залі зі срібним оленем, видрою, що лине біля нього в повітрі, та з групою з двадцяти чи скількох там людей, половину яких звинувачують у маґлівському походженні, то явно привернуть до себе непотрібну увагу. Щойно він дійшов цього неприємного висновку, як перед ними з брязкотом зупинився ліфт.

— Реґ! — закричала місіс Катермол, кидаючись Ронові в обійми. — Ранкорн мене випустив, він напав на Амбридж і Якслі, і ще звелів нам усім тікати з країни, я думаю, нам так і треба зробити, Реґ, я серйозно тобі кажу. Біжімо додо му, хапаймо дітей і… а чого ти такий мокрий?

— Вода, — пробурмотів Рон, вивільняючись з її обіймів. — Гаррі, їм відомо, що в міністерство хтось проник, бо вия вили дірку в дверях кабінету Амбридж. Думаю, ми маємо хвилин п'ять, якщо це…

Герміонин патронує ляснув і зник. Вона повернула до Гаррі перелякане лице.

— Гаррі, якщо ми потрапимо тут у пастку…

— Не потрапимо, якщо поквапимось, — відповів Гаррі. Він звернувся до юрби людей, що мовчки стояли в нього