Гілея

Поява Марти викликала сенсацію серед нежонатого контингенту льотного складу, одружені теж не без цікавості поглядали на горду красуню з лукавими очима. Жіноче населення аеродрому — кілька офіцерських дружин — старалося не помітити цієї появи, бо говорили про неї чомусь через оцінку власної персони:

— Я, коли була молодшою, то в мене талія була тонша... Така тонка, що аж невдобно...

— У мене коси були кращі... Це зараз повилазили, а то були кращі...

— А я брала походкою... Так, як і ця, ходила.

Офіціантки, а їх було три, зустріли Марту вороже: а ця звідки взялася? Особливо була невдоволена Ася — старша офіціантка, яка носила найкоротшу зачіску, спідничку і мала найдовші нафарбовані нігтики. В одну мить, тільки глянувши на Марту, Ася зрозуміла, що програє їй по всіх статтях і параграфах. Скликавши подруг — ще двох офіціанток, Полю і Марію, — Ася провела коротку нараду, на якій новенькій було оголошено бойкот.

Марту не одразу випустили в зал. Кухар наказав, щоб вона придивлялася, як працюють дівчата, а поки поставив мити посуд. Згодом начальник адміністративно-господарської частини приніс Марті відріз зеленуватої тканини на плаття, ще один на спідницю і на кофту — це була форма. Видали Марті й жовті туфлики на високому каблучку. Аеродромний кравець з допомогою Марти пошив і плаття, і спідницю, але за кофту не взявся. Довелося Марті шити самій.

І ось одного ранку Марта з’явилася перед начальником АГЧ і кухарем у своїй новій формі.

— То, шо нада, — сказав начальник, оглянувши критичним поглядом Марту.

— Так точно! — сказав кухар.

— Пхі, — сказала Ася.

Марта взяла піднос зі стравами і вийшла в зал.

Офіцери заніміли, їх обличчя розповзлися в усмішках.

Старший комсклад розмов не припинив, але багатозначно переглянувся.

Ася спостерігала за цією картиною, сховавшись за ширмою, і бажала своїй (майбутній) суперниці усіх лих та бід. Асине бажання було таке жагуче, що саме тоді, коли Марта розставляла склянки з кефіром, молоденький лейтенант встав, щоб дівчині зручніше підійти до столу, зачепив плечем піднос, і все, що стояло на ньому, — розлетілося зі дзвоном по залу.

Марта вмерла.

А коли ожила, то побачила, що цілий офіцерський взвод збирав на підлозі шматки скла і черепки. Чорнявий капітан витирав серветкою облитий кефіром кітель і всміхався Марті так, ніби це була найщасливіша хвилина в його житті. Марта розплакалася і побігла на кухню.

Ася аж заливалася від сміху.

Кухар підморгнув Марті:

— Усі так починають.

— Не плач, Марто, — заспокоювала Поля, яка першою порушила умову про бойкот.

Для дівчат начальник АГЧ виділив невеличку кімнатку при складі, обставив її солдатськими ліжками й тумбочками і, як людина лірична, виписав кілька метрів парашутного шовку на покривала. Стіни кімнати були прикрашені текстом військової присяги, ілюстраціями з журналів, фотокарточками родичів і обгортками з плиток шоколаду, яким безперебійно й щедро постачали офіціанток льотчики.

Біля Асиного ліжка висіло чотири карточки військових і цивільних хлопців, біографії і почуття яких змінювалися в залежності від настрою Асі. А Марія запевняла, що це ніякі не кавалери, бо Ася забуває їх імена і завжди плутає.

— А ти сама собі пишеш листи! — нещадно викрила Маріїну таємницю Ася.

Марія — низенька, з довгим, у ластовинні носиком, з руденькими косами — тиха й несмілива, справді писала собі листи від імені міфічного лейтенанта Льоні. їй минуло вже двадцять два роки, і ще жоден хлопець не написав їй. І ось одного разу, коли Ася й Поліна пішли в кіно, Марійка написала собі листа, в якому невідомий красень клявся їй в коханні і благав, щоб вона не гуляла з льотчиками енського аеродрому, а чекала його Як звали хлопця — Марія не знала і вирішила підписати так: «Твій до гроба лейтенант Льоня».

Листа було прочитано вголос дівчатам. Вони зітхали і просили Марію бути вірною лейтенанту Льоні. Потім листи почали надходити частіше й частіше, інколи по два на день. Льоня дедалі більше закохувався і захоплювався красою своєї Марійки і, мабуть, тому дуже швидко одержував підвищення по службі і звання. Як тільки Ася розповідала, що їй не дає проходу старший лейтенант Корольков, то в наступному листі Льоня підписувався: «Твій до гроба старший лейтенант Льоня». Досить було Асі запевнити, що капітан Бабич призначив їй побачення, як через тиждень і Марійчин Льоня вже був капітаном... Дізнавшись, що майор Сергій Кортунов уже давно закоханий в Марту, — командування енської Льониної частини негайно присвоїло Льоні звання майора.

Може, й досі тривало б це листування Марії із Льонею, якби Ася не знайшла чорновика останнього листа майора Льоні, який чомусь писав Марійчиним почерком в її тоненькому зошиті.

Майор Льоня був нещадно розвінчаний Асею, розжалуваний і відправлений в небуття. Марійка плакала, наче за справжнім, за живим. Ася сміялася; Поліна мовчала, як завжди.

— Це нечесно, — сказала Марта Асі. — Не треба лізти в чужу душу... з ногами.

— А тобі яке діло? — закопилила губу Ася. — Маєш свого хахаля, то й тримайся за нього. Чесна яка! Бачила я таких шмондь розманіжених.