Глиняні ноги

Правитель Ветінарі зазирнув в один із паперів, що лежали на столі перед ним.

— Ви справді прищемили пальці голові Гільдії найманців?

— Так точно.

— Чому?

— Не мав під рукою кинджала, ваша високосте.

Ветінарі раптом різко відвернувся.

— Рада церков, храмів, священних гаїв та величезних лиховісних брил вимагає... ну, взагалі-то багатьох речей, і деякі з них стосуються диких коней. Але для початку вони вимагають витурити вас зі служби.

— Он як, ваша високосте?

— Загалом я отримав сімнадцять вимог позбавити вас жетона. Дехто бажав би також, щоб я позбавив вас тих чи інших частин тіла. Що змусило вас вивести з себе всіх і кожного?

— Напевне, я маю до цього хист, ваша високосте.

— Але чого ви прагнули досягти?

— Ну, ваша високосте, оскільки ви питаєте, то ми з’ясували, хто вбив отця Трубчека й пана Гопкінсона і хто намагався отруїти вас, — Ваймз зробив паузу. — Два з трьох — це непогано, ваша високосте.

Ветінарі знову пробігся паперами.

— Крамарі, Найманці, жерці, м’ясники... схоже, ви розлютили більшість впливових осіб міста, — він зітхнув. — Ні, схоже на те, що я не маю вибору. З цього тижня я підвищую вам зарплатню.

Ваймз моргнув.

— Ваша високосте?

— Ніяких двозначностей. На десять доларів на місяць. І, наскільки я розумію, у ваше Управління потрібна нова мішень для дартсу? Я пам’ятаю, вони у вас швидко псуються.

— Це все Щебінь, — пояснив Ваймз, настільки здивований ходом розмови, що не міг відповісти інакше, як чесно та вичерпно. — Він постійно жбурляє дротики так, що мішені тріскаються.

— А, ну звісно. До речі, про тріщини, Ваймзе: чи не допоможе ваш аналітичний розум розгадати одну невелику шараду?

— Так, ваша високосте, яку? — спитав Ваймз, спускаючись слідом за Правителем сходами.

— Це в Щурячій палаті, Ваймзе.

— Та що ви кажете, ваша високосте?

Ветінарі розчахнув подвійні двері.

— Вуаля, — сказав він.

— Це назва якогось музичного інструменту, ваша високосте?

— Ні, командоре, це слово означає «Що це таке на столі?», — гостро сказав Патрицій.

Ваймз зазирнув. У залі було порожньо. Довгий стіл із червоного дерева стояв оголеним.

Якщо не зважати на бойову сокиру. Вона глибоко увійшла в дерево, майже розколовши стіл по всій його довжині. Хтось підійшов до столу і щосили увігнав сокиру просто в його центр, та так і лишив; руків’я стирчало майже вертикально.

— Це сокира, — сказав Ваймз.

— Неймовірно, — промовив Ветінарі. — А ви ж майже не мали часу її роздивитися. Чому вона тут?

— Уявлення не маю, ваша високосте.

— Якщо вірити прислузі, ваша милосте, ви приходили до палацу сьогодні о шостій ранку...

— О, так, ваша високосте. Перевірити, чи той покидьок надійно замкнений у камері. І, звісно, пересвідчитися, чи все гаразд.

— Ви заходили до цієї кімнати?

Ваймз тримав свій погляд скерованим у нікуди.

— Навіщо це могло мені знадобитися, ваша високосте?

Патрицій постукав по держаку сокири. Той відгукнувся вібруючим гудінням.

— Наскільки мені відомо, зранку в цій кімнаті збиралися деякі члени міської ради. Принаймні збиралися зібратися. Мені сказали, що це приміщення вони покидали у великому поспіху. З дуже стурбованим виглядом.

— Можливо, хтось із них це й утнув, ваша високосте.

— Така ймовірність, безумовно, існує, — погодився Правитель Ветінарі. — Гадаю, вам не вдасться знайти тут який-небудь із ваших славнозвісних Доказів?

— Підозрюю, що ні. На цій сокирі, ваша високосте, сила-силенна відбитків.

— Хіба не жахливо було б, якби всі вирішили, що будь-хто може уособлювати закон...

— О, нема підстав цього побоюватися, ваша високосте. Я пильно за цим стежу.

Правитель Ветінарі знову прогудів по сокирі.

— Скажіть, ваша милосте Семюел, чи відомий вам вислів «Quis custodiet ipsos custodes»?

Ваймз знав, що цю фразу час від часу використовує Морква, але не мав бажання нічого визнавати.

— Навряд чи, ваша високосте, — сказав він. — Щось про кустарні дієти?

— Воно означає «Хто встереже сторожу?», ваша милосте.

— А.

— Отже?

— Ваша високосте?

— Хто вартує Варту? Цікаво було б знати.

— О, все просто, ваша високосте. Ми контролюємо самі себе.

— Справді? Як цікаво.

Ветінарі вийшов з кімнати та попрямував до головного залу; Ваймз поспішив слідом.

— Так чи йнак, — сказав Патрицій, — задля збереження спокою ґолема має бути знищено.

— Ні, ваша високосте.

— Дозвольте-но, я повторю.

— Ні, ваша високосте.

— Командоре, я глибоко переконаний, що щойно віддав вам наказ. Я однозначно відчував, що ворушу губами.

— Ні, ваша високосте. Він живий.

— Його створено з глини, Ваймзе.

— Як і всіх нас, ваша високосте. Принаймні згідно з тими буклетами, що їх роздає людям констебль Візит. Хай там як, ґолем вважає себе живим, і мені цього достатньо.

Патрицій вказав рукою в напрямку сходів, що вели до його захаращеного документами кабінету.

— І все ж, командоре, я отримав від провідних релігійних діячів не менше дев’яти офіційних звернень, зміст яких зводиться до того, що цей ґолем є мерзотою в очах богів.

— Так точно. Я багато над цим міркував, ваша високосте, і дійшов такого висновку: пішли вони всі до дупи, ваша високосте.

Патрицій на мить затулив вуста долонею.