Глиняні ноги

— Ваша милосте Семюелю, з вами нелегко вести перемовини. Невже вам невідомо, що таке компроміс?

— Не дуже знаюся на іншомовних словах, ваша високосте.

Ваймз підійшов до виходу з палацу й відчинив двері.

— Туман розсіюється, ваша високосте, — сказав він. — Трохи ще є, але вже можна побачити навіть Латунний міст...

— Для чого ви збираєтеся використати ґолема?

— Не використати, ваша високосте. Найняти. Гадаю, він виявиться цінним співробітником у справі охорони порядку.

— Ґолем у Варті?

— Так точно, — підтвердив Ваймз. — Хіба вам не доводилося чути, що саме ґолеми роблять усю брудну роботу?

Ветінарі провів його поглядом і зітхнув.

— Як по-театральному він вийшов, — промовив він.

— Так, ваша високосте, — підтвердив Тулумбас, що безгучно виник у нього за спиною.

— А, Тулумбасе, — Патрицій витягнув з кишені свічку і передав секретареві. — Чи не могли б ви якось безпечно цього позбутися?

— Перепрошую, ваша високосте?

— Це в мене лишилося з ночі.

— Але ж вона практично ціла — а я бачив у підсвічнику недогарок...

— О, ну я ж просто відрізав від неї достатній шматочок, аби надати йому вигляду недогарка. Не міг же я дозволити нашому бравому поліцейському зрозуміти, що я здогадався про все самотужки? Він же доклав стількох зусиль і отримав від цього стільки задоволення, скільки міг би отримати лише істинний... гм, істинний Ваймз. Я ж усе-таки, знаєте, не цілком безсердечний.

— Але, ваша високосте, ви ж могли все вирішити в дипломатичний спосіб! А натомість він перевернув усе догори дриґом, розгнівав та перелякав чимало громадян...

— Авжеж. Біда, біда, тц-тц-тц.

— А, — сказав Тулумбас.

— І не кажіть, — погодився Ветінарі.

— Накажете полагодити стіл у Щурячій палаті?

— Ні, Тулумбасе, лишіть ту сокиру на місці. Гадаю, вона ще придасться як... аргумент на переговорах.

— Чи дозволите висловити одну думку, ваша високосте?

— Звісно, — сказав Ветінарі, спостерігаючи, як Ваймз виходить через палацову браму.

— Мені, ваша високосте, здається, що якби командора Ваймза не існувало, вам слід було б його вигадати.

— Знаєте, Тулумбасе, а мені здається, що так воно й було.

— Атеїзм Теж Є Релігійною Позицією, — прогуркотів Дорфл.

— У жодному разі! — обурено заперечив констебль Візит. — Атеїзм є запереченням бога.

— Саме Тому Він І Є Релігійною Позицією, — промовив Дорфл. — Справжній Атеїст Постійно Міркує Про Богів, Хоча І В Категоріях Заперечення. Відтак Атеїзм Є Формою Віри. Якби Атеїст Насправді Не Вірив, Він Не Завдавав Би Собі Клопоту Заперечувати Існування Богів.

— Ви прочитали ті буклети, що я вам дав? — із підозрою поцікавився Візит.

— Так. Чимало З Них Містять Самі Нісенітниці. Але Я Хотів Би Почитати Ще.

— Справді? — очі Візита просяяли. — Ви дійсно хочете отримати ще буклетів?

— Так. У Них Міститься Багато Тверджень, Які Я Хотів Би Обговорити. Якщо Ви Знайомі З Якими-Небудь Жерцями, Така Дискусія Мене Дуже Потішила Б.

— Добре, добре, — сказав сержант Колон. — Дорфле, то ти присягу збираєшся приносити чи ні?

Дорфл підняв долоню розміром з лопату.

— Я, Дорфл, Доки Не З’явилося Божество, Чиє Існування Не Суперечить Логічним Та Раціональним Аргументам, Присягаюся Тимчасовими Заповідями Самостійно Сформульованої Моралі...

— Ви справді хочете ще буклетів? — втрутився констебль Візит.

Сержант Колон закотив очі.

— Так, — відповів Дорфл.

— О господи! — вигукнув констебль Візит і розплакався. — Мене ніколи ніхто не просив принести ще буклетів!

Помітивши, що за ними спостерігає Ваймз, Колон обернувся до нього.

— Не буде з цього діла, ваша милосте, — сказав він. — Я вже пів години намагаюся привести його до присяги, і кожен раз все закінчується сваркою через які-небудь слова в присязі і всяке таке.

— Дорфле, ви хочете бути Вартовим? — спитав Ваймз.

— Так.

— Чудово. Для мене це нічим не гірше за присягу. Видайте йому жетон, Фреде. А це, Дорфле, від мене. Довідка, що ви офіційно вважаєтеся живою істотою, — на випадок, якщо втрапите в якусь халепу. Ну, розумієте... з людьми.

— Дякую, — урочисто проказав Дорфл. — Якщо Я Відчую, Що Неживий, Я Візьму Її Й Перечитаю.

— У чому полягають ваші обов’язки? — тоном екзаменатора спитав Ваймз.

— Служити Інтересам Суспільства, Захищати Безневинних І Кому Треба Клепати Як Слід, — перелічив Дорфл.

— А швидко вчиться, еге ж? — сказав Колон до Ноббі. — Про останній пункт я йому навіть не говорив.

— Мало кому це сподобається, — відгукнувся Ноббі. — Ніхто не буде в захваті від ґолема-Вартового.

— Хіба Може Не Мріяти Про Службу Вартового Той, Хто Любить Свободу? Закон Служить Свободі. Адже Свобода Без Обмежень — Порожнє Слово, — майже продекламував Дорфл.

— Знаєш, — гмикнув Колон, — якщо з цього нічого й не вийде, ти завжди зможеш заробляти на життя продажем отих тістечок з передбаченнями всередині.

— Між іншим, цікава штука, — сказав Ноббі. — Ви помітили, що в тих тістечках не буває поганих передбачень? Там не побачиш чогось типу «Ого, а кепські твої справи». Тобто вони ніколи не попереджують про неприємності.

Ваймз припалив сигару і помахав сірником у повітрі, аби погасити його.