Глиняні ноги

І це був не Пан Прежахливий. Як і не поросятко, що пішло на ринок, чи поросятко, що лишилося вдома. Важко було уявити, які в цієї свині кінцівки, але, мабуть, вони були вкриті щетиною та грубою шкірою, а нігті на пальцях були розміром з горіхи кеш’ю.[48]

Саме «поросятко» було розміром із поні. З пащеки поросятка стирчали ікла. І воно не було рожевим. Воно мало синювато-чорне забарвлення і все було вкрите жорсткою шерстю, хоча й мало («будьмо чесними», — подумав Колон) маленькі червоні свинячі очиці.

Це поросятко мало такий вигляд, ніби повбивало мисливських псів, розчленувало коня і зжерло самого мисливця.

Колон розвернувся — і ніс до носа зіткнувся з биком, схожим на гігантський яловичий куб з ногами. Бик нахилив голову праворуч, а тоді ліворуч, щоб кожне з його вирячених очей могло роздивитися сержанта; стало ясно, що жодному з цих очей сержант особливо не сподобався.

Бик пригнув голову. Місця для розбігу не було, але він точно міг штовхатися.

Звідусіль затиснутий тваринами, Колон обрав єдино можливий шлях до порятунку.

У провулку, відсапуючись, просто на землі тут і там сиділи люди.

— Привіт, привіт, привіт, і що ж тут відбувається? — спитав Морква.

Чоловік, що зі стогонами тримався за руку, підняв на нього погляд.

— На нас підступно напали!

— Ми не маємо часу, — заявив Ваймз.

— А може, й маємо, — сказала Анґва.

Вона поплескала його по плечу і вказала на стіну навпроти, на якій знайомим почерком було написано:

ВІЛЬНІ...

Морква нахилився до постраждалого.

— На вас напав ґолем, так? — спитав він.

— Саме так! Підступний покидьок! Просто вискочив з туману й накинувся, знаєте ж, які вони!

Морква життєрадісно всміхнувся співрозмовнику. Після чого промовисто поглянув на велику кувалду в канаві поруч, а тоді — на інші подібні інструменти, розкидані по нещодавньому полю бою. У кількох було зламано руків’я. Один довгий лом було скручено в бублик.

— Добре, що ви мали чим захищатися, — зауважив він.

— Він як розвернеться та як накинеться на нас, — промовив чоловік. Він безуспішно спробував клацнути пальцями. — Просто отак — ар-р-ргх!

— Здається, ви собі пальці поранили...

— Таки так!

— Я тільки не розумію, як це він одночасно і розвернувся, і вискочив з туману, — сказав Морква.

— Всі знають, що їм не можна відбиватися!

— «Відбиватися», — повторив Морква.

— Не можна ж, аби вони отак собі гуляли вулицями, — пробурмотів чоловік, відводячи очі.

Почувся тупіт ніг, і до них підбігли двоє чоловіків у заляпаних кров’ю фартухах.

— Він пішов он туди! — прокричав капітанові один. — Якщо поспішите, устигнете його наздогнати!

— Ну ж бо, не стійте! За що ми платимо податки? — гукнув другий.

— Він обійшов усі скотарні й повипускав усю живність. Усю! На Свинопагорбі зараз не пройти!

— Ґолем випускає худобу? — перепитав Ваймз. — Навіщо?

— Звідки мені знати? Він випустив з бійні Шкарпетки цапа-проводжайла, за ним кинулася половина клятих тварюк, і зараз вони гуляють, де хочуть. А потім він пішов і пхнув старого Рийканаву в ковбасну машину...

— Що?

— О, він її не увімкнув. Тільки напхав у рота Рийканаві петрушки, у штані вкинув цибулину, обваляв у вівсянці й запхав у кіш!

Плечі Анґви кілька разів здригнулися. Усміхнувся навіть Ваймз.

— А тоді зайшов у павільйон птиці, схопив пана Тервіллі і... — чоловік замовк, помітивши присутність дами, і хоча та ледве стримувала сміх, продовжив напівпошепки. — Скористався шавлією та цибулею. Якщо ви мене розумієте...

— Ви маєте на увазі?.. — спитав Ваймз.

— Так!

Другий чоловік кивнув.

— Бідний старий Тервіллі, думаю, більше дивитися не зможе ні на шавлію, ні на цибулю.

— Судячи з ваших слів, це йому буде важко зробити, — погодився Ваймз.

Анґва, ховаючи лице, повернулася до співрозмовників спиною.

— Ти їм скажи, що сталося в твоїй свинобійні, — порадив перший чоловік.

— Думаю, без цього можна обійтися, — сказав Ваймз. — Я вже зрозумів загальний хід подій.

— Авжеж! Але за що постраждав нещасний юний Сід — він же ще тільки підмайстро!

— О, це біда, — сказав Морква. — Е... Здається, я маю мазь, яка могла б...

— Допомогти від яблука? — завершив чоловік.

— Ґолем запхав йому в рота яблуко?

— Не в рота!

— Ох, — здригнувся Ваймз.

— То яких же заходів буде вжито? — спитав м’ясник, ледь не притуляючи своє обличчя до Ваймзового.

— Ну, може, хтось добре вхопиться за хвостик яблука...

— Я серйозно! Яких заходів збираєтеся вжити ви? Я плачу податки і свої права знаю!

Він штрикнув Ваймза пальцем у нагрудник. Обличчя того здерев’яніло. Він поглянув на пальця, а тоді перевів погляд на великий червоний ніс його власника.

— У такому разі, — промовив Ваймз, — я пропонував би вам взяти ще одне яблуко і...

— Ем, я перепрошую, — голосно втрутився Морква. — Ви ж — пан Максілот, чи не так? У вас крамниця на Бійнях.

— Це так. І що?