Голова Якова

Далі Матвієві снилось, як він поїхав у Київ і зустрівся з донецькими. їхня зустріч пройшла

під покровительством Сунь-Цзи, і всі три дні переговорів були успішними. Матвій назвав

свою перемогу Стратагемою 37 — «Віддати ворогові солом'яного імператора», і у

закритому китайському ресторані вони святкували підписання контракту кокаїном і

китайськими наїдками.

Уночі, опинившись у велетенській порожній квартирі в центрі Києва, Матвій побачив

місяць над засніженим Подолом і відчув бажання подзвонити Йоланті. Його мучив

страшний кокаїновий бодун. Матвій запам'ятав ці дивні діалоги і потім, прокинувшись, цілий день прокручував їх у голові, не знаючи, прийняти їх чи відкинути.

4.

— Алло, Йоланто?

— Слухаю вас? — почув він її голос.

— Це Матвій дзвонить.

— Дуже приємно.

— Послухай, Йоланто… ти можеш говорити?

— Авжеж.

— У мене тут така ситуація… Ти можеш поговорити зі мною трохи довше?

— Це залежатиме тільки від вас, пане інтелектуал.

— Послухай… Мені потрібно поговорити.

— Як ваше здоров'я після лікарні?

— Послухай… Зі мною сьогодні відбулася одна подія, я про неї хочу розповісти. Мені

здається, ти мене вислухаєш.

— Я вас слухаю.

— Ти знаєш «Канон перемін»?

— А повинна?

— Мій день почався з прийому в гастроентеролога. Я пригадав гексаграму 63. Вона

передостання і зветься Цзи-Цзи, «Уже кінець». Ця гексаграма перетворює все у хаос. Поки

я чекав під дверима на гастроскопію, я пригадував останні три дні. Все, що відбулося між

нами. Думав про гексаграму шістдесят чотири і про тебе, Йоланто. І знаєш, що я думав? Я

думав таке: «Хто вона така, ця тьолка, щоб на неї западати? Невже ти не мацав кращих

цицьок? Чи ти не бачив більших губ? Ти ж прикормлював ці губки і цицьки пачками, а

потім викидав їхні зубні щітки». Мене це злило, Йоланто. Я був злий, як чорт, на тебе. Я

мстивий. Я хочу бути з тобою щирим. Ти тут?

— Так.

— Я завжди відчуваю, коли я подобаюсь жінці. Навіть коли вона сама цього не хоче.

І як ми пішли потім до тебе, боже, я думав, я тебе зараз роздеру. Ти сука, Йоланто, і я

приб'ю тебе, ти мене чуєш?

— Ще один матюк, і я кладу слухавку.

— Ти знаєш, що я бачу з вікна? Я бачу довбаний Хрещатик. Ми могли б дивитися на

нього разом. Але ти вирішила все зробити по-іншому. Ти знаєш, чому я завжди вибирав

роботу, де наді мною немає начальників?

— Чому?

— Тому що, як тільки хтось каже мені, що мені, блядь, робити, я тут же даю в морду…

Алло? Алло!

5.

— Алло? Ти психована?

— Я попередила: ще один мат, і все.

— Не роби так більше, і я буду тримати себе в руках. Біля тебе я відпустив себе, а

вночі мені стало зле. Потім блювання повторилося. У Пустомитах в мене є знайомства в

лікарні, начмед — мій старий кореш. Мене прокапали, і стало легше, я запропонував

Богусу поїхати на ріку. Тут недалеко ріка Стрий. Хотів знайти кілька каменів для квартири

у Києві.

— Річкових каменів?

— Та, простих річкових каменів. Це просто писк. Камені. Найбільший писк, який може

бути. Японські мільйонери купують шматки скелі, а потім перепродують колегам. Я не

мільйонер, не думай, що я це якось підкреслюю. Я кажу речі, як вони є. Я планував

поставити тут кілька великих каменюк.

— Алло. Можеш тепер говорити?

— Так.

— Ти де є?

— Я-а-а… я вже вклалася у ліжко. Ми ж усі рано лягаємо спати.

— Ти лежиш у ліжку?

— Так. Накрилася ковдрою, лежу в темній кімнаті. Тут приємно, просторо і затишно.

— Зрозуміло. На чому я закінчив?

— На камінні, здається.

— Так, збирати каміння — це стиль, розумієш? Високий стиль багатих. Тут мало хто

розуміє естетику багатства. Ти знаєш, Едіт Піаф, коли розбагатіла, не могла спати на ліжку

з балдахіном. Мусила все життя спати на тапчані, як у дитинстві. Це все виховання. Його

вже не витравиш. Я планую зробити тут сучасний дизайн. Сучасні матеріали, прості

форми. Такий мегаполісний мінімалізм — метал, скло, багато простору. Додати до цього

щось необроблене. На кухні я планую зробити кам'яну жаровню. Для цього мені потрібен

плаский камінь. Камінь можна буде розжарювати і смажити на ньому рибу або яєчню. У

японських ресторанах так роблять. У тих дорожчих. Я хочу викласти їх у кутку однієї з

кімнат — це буде щось схоже на сад каменів Рюандзі. Я люблю Японію, люблю Китай,

люблю Дао Цзи і сьогунів. Ми мислимо схоже, тому я люблю всі ці їхні штучки: камені, суші, бонсай… Я хочу показати тобі цю квартиру. Тут величезні кімнати… Я кладу собі на

коліна одну каменюку. Оп-па… Така важка, холодна… Коли ми їхали з Богусом назад, у

мене було незвичне… осяяння. Я відчув себе вільним. Я був щасливий, живий і

благополучний. Я їхав у найкращій машині з тих, які я знаю. У мене нова квартира, я їм у

найкращих ресторанах, де вміють готувати. У їжі головне — якісні продукти. Я люблю

щось просте: відварну рибу або омара — без приправ, просто і натурально. Якісні

продукти у нас тільки в чотирьох ресторанах. Але вони знають, що в суші рис має бути

теплий, а риба — холодною. І я це знаю, я можу оцінити їхню роботу, тому я їм тільки

найкраще суші. Мої однолітки переживають фрустрацію. Вони в кризі. А все тому, що

грають не за ту команду, ось чому вони у фрустрації. Ось чому не знають, що справжнє