Грає синє море

Петро відчув, як страшно заболіло в нього плече, і подумав: «Невже повернулася хвороба? Треба знову бігти до Марійки… Як вона там? Чи думає про мене?!»

Олександр зачерпнув з моря солоної води і почав умиватися. Він не хотів, щоб козаки бачили його сльози… А втім… Вони такі ж гірко-солоні, як і морська вода.

Замість епілогу, або ж кілька фактів, зафіксованих і не зафіксованих у світовій історії

За два тижні Петро Скрипник прибув у Куряче Горло, до Марійки, а ще через два місяці Марійка народила сина, якого названо було Тимошем — в пам’ять про Клюсика.

Через тридцять літ Тимофій Скрипник разом з іншими козаками присягав на Переяславській раді на вірну й вічну дружбу та єднання з Москвою.

Поряд з ним стояли Ярема Ціпурина та його дружина Ганна, яку в дитинстві звали Бібігуль, з цілим виводком ціпуренят: одних звали за прізвищем — Ціпуринами, других — по-вуличному: Яремчуками і Турчинами, залежно від того, на кого більше були ті діти схожі: на батька чи на матір.

Султана Мустафу, так само, як і його попередника Османа Другого, скинуто з престолу, і він зник у непам’яті. Так само десь згинув і великий візир, і ще чимало значних державців Баба-Алі. Шакіра-реїса турки викупили, привезли до Стамбула і там відрубали йому голову.

Кільканадцять літ туркам довелося відбудовувати свій Чорноморський флот, відновлювати армію, щоб набратися сили для нових нападів на Україну та Польщу.

Пан Адамек наприкінці літа прорветься зі своєю «Марією» через Босфор і почне розбійничати в Середземному морі. Потім він вийде в Атлантику, і там його сліди загубляться. То його корабель з’являтиметься в Карібському морі, то раптом об’явиться десь біля Мадагаскару… В одному з манускриптів з’явиться його прізвище у зв’язку з тим, що пірат Адам Квятковський «виграв у карти Мадагаскари». Але оскільки у ті часи «мадагаскарами» звалися ще й хвацькі модні штани, то думки вчених про те, що виграв пан Адамек — острів в Індійському океані чи відому всім частину костюма — поки що розбігаються… Де і як закінчив свій життєвий шлях пан Адамек Квятковський, історія не зафіксувала, але, як бачимо, він прожив бурхливе життя, гідне того, щоб його увічнив у своїй фундаментальній «Історії морського піратства» польський історик Яцек Маховський.

Пан Влодзімєж та пан Євгеніуш, після того, як набили добрячі мозолі, працюючи на веслах, відпущені паном Адамком на всі чотири сторони, сяк-так дісталися до Кракова, де до кінця свого життя оповідали охочим слухати про свої поневіряння на турецькій галері та на шаранті «Марія». Більш нічим ці пани у своєму житті вже й не відзначилися.

Карпо Недайборщ незабаром загинув під час походу отамана Михайла Дорошенка в Крим. Загинув, як і належиться людям його вдачі, героїчно, не зганьбивши честі рідної землі й козацького товариства.

А от пан Сулятицький прожив щось близько ста літ. Усе життя він те й чинив, що капості ближнім і не лише ближнім. Але якось так за тих часів водилося, що отакі люди не завжди діставали належну плату. Пізніше хтось із його нащадків навіть випустив про нього книгу, де з великим смаком змалював його неіснуючі подвиги, а всі капості, які він творив, приписав його ворогам.

Вийшла книжка й про Олександра Чорногорського, і теж написав її один з його нащадків — Гассек з Трієсту. Книжка ця вийшла італійською мовою сторіччя тому в тому ж таки Трієсті, її короткий переклад подавався в петербурзькому журналі «Вестник Европы». Нащадок в основному правдиво оповів про військові справи Олександра-Ях’ї, шкода лише, що він менше зупинився на суспільно-політичних поглядах свого предка; якби він цьому питанню приділив більше уваги, то, напевне б, не дивувався, чому Ях’я не захотів брати Стамбул і ставати султаном. Звісно, якби Ях’я став султаном, то для його особи знайшлося б місце у працях польських та турецьких істориків того часу, але оскільки він не став султаном, то поляки назвали його авантюристом, який намагався разом з козацькою голотою підняти якусь там колотнечу, а турки — зрадником. Проте в переказах та легендах турецького народу Ях’я залишився як добрий і чесний султан, який хотів встановити справедливість на землі і дати хліб усім бідним. Саме таким він і був.

Згадки про події 1621–1623 років довго жили в пам’яті українського народу, та й не тільки українського. Коли в 1632 році помер король Сигізмунд і на престол став Владислав, дубровницький поет Іван Гундулич написав поему «Осман», у якій розповів про Хотинську війну та загибель Османа Другого. В цій поемі Гундулич звертався до Владислава з закликом об’єднати слов’янські сили й добити Османську імперію. Але Владислав не прислухався до розумної поради, він продовжував політику своїх попередників.

І лише після того, як Україна возз’єдналася з Росією, було покладено край наступові Османської імперії на слов’ян і на всю Європу. Переможні походи Суворова, легендарні морські операції Ушакова завдали наймогутнішого удару турецькій військовій силі.