Гробниця

Зізнаюся: я припускав, що ти розкриєш наш обман. Упродовж отих важких весняних місяців, особливо коли наклепи в пресі переслідували мене на кожному кроці, я боявся, що ти зірвеш із мене маску й викриєш мою облуду, проте, вочевидь, я надто добре грав свою роль. Дивно, що ти, чиста душею та помислами, вирішила, що мої покусані губи та запалі очі є ознакою не страждань, а розгульного життя.

Мушу визнати, що Ізольда ніколи не хотіла обманювати тебе. Відтоді як ми приїхали до цього маєтку й ви з нею познайомились, вона щиро вірила, що твоя любов до мене, котра, як сподівалась Ізольда, невдовзі могла поширитись на неї як сестру, дасть тобі змогу відкинути моральні міркування й підтримати нас у нашій містифікації. Я не погоджувався. І був несосвітенним дурнем.

Коли я пишу ці рядки — цілком можливо, напередодні своєї загибелі, свого останнього дня на цій землі, — я мушу визнати, що моєю найбільшою вадою було моральне боягузтво. І це був лишень один гандж серед багатьох.

Одначе тут, серед тихих стежин і парків Домен де ля Кйд, ми з тобою та Ізольдою провели дійсно незабутні тижні.

Іще одне. Іще один обман — останній, — який, сподіваюся, ти мені якщо не пробачиш, то принаймні знайдеш у собі сили зрозуміти. У Кар касо ні, поки ти насолоджувалась прогулянкою вулицями міста, ми з Ізольдою побралися. Тепер вона — мадам Верньє, твоя сестра як за законними узами, так і за узами приязні й симпатії, що існують між вами.

А ще я невдовзі маю стати батьком.

Однак того самого, найщасливішого для нас, дня, ми дізналися, що наш ворог викрив нас. Оце й стало справжньою причиною нашого поспішного від’їзду.

І причиною хвороби Ізольди. Цілком зрозуміло, що її здоров’я не витримає постійних нервових струсів.

Ця справа не має лишатися невирішеною.

Цей чоловік, дізнавшись про обман із похороном, якимось чином спромігся вистежити нас: спочатку до Каркасона, а потім — і до Рен-ле-Бена. Саме тому я й прийняв його виклик. Це єдиний спосіб розв’язати цю проблему — раз і назавжди.

Завтра ввечері я зійдуся з ним у двобої. Моя манюня сестричко, мені знадобиться твоя допомога, по яку я мав до тебе звернутися ще багато місяців тому. Я дуже хочу, щоб ти зробила все, аби Ізольда не дізналася про подробиці дуелі. Якщо я не повернуся, то безпеку моїх дружини й дитини я віддаю у твої руки. Маєток по праву належатиме тобі.

Твій люблячий і ніжний брат,

Анатоль.