Гумор та сатира. Збірка

Друзі любі та хороші!

Вже таке було:

Всі гуртом ділили гроші,

А сидить Павло.

Петя теж козак здоровий,

Та бюджет за рік

Зруйнувати вам, панове,

Він би сам не зміг.

Годі плакать:”Серцем чисті,

Ми були б зе бест!”

Бо слабкому танцюристу

Заважа оркестр.

З Порошенка отпущенья

Не робіть козла,

Бо земля родюча ще нам

Тих козлів дала.

Піскуніана

Що визначає масштаб будь-якого героя? Безумовно, сила та велич його супротивника. Генеральний прокурор Піскун (рука не піднімається назвати його колишнім), як лицар Ланцелот, вийшов на бій з багаторуким драконом, що зветься державний апарат України.

Звісно, мені захотілося оспівати цю людину, ввести його образ у мистецтво. Перед очами замерехтіла збірка ліричних сонетів «Мій Піскун», потім лібретто класичного балету «Піскунчик». Та коли уявив Шевченківський суд у білих колготках, від ідеї балету довелося відмовитись.

Починав я і містичну трагедію «Колишній господар». Уявіть: ніч, Генпрокуратура, до головного кабінету входить Тінь Піскуна, і бачить в кріслі свого Наступника.

Тінь Піскуна. Як смієш ти сидіти в тому ж кріслі, Де про законність не одну я мріяв ніч?!

Наступник (блідий, мов тінь). Мене призначив сам Віктор Андрійович!..

Але далі справа не пішла. Брався я і за оперу, бо люди люблять, щоб співали, і все навкруг було в золоті. Значить, був у мене цар, бояри, олігархи…

Цар (співає). О, дайте, дайте прокурора! Щоб з усіх справ розкрив бодай одну!

Боярин Рибачук. Нам пропонують КУН, ОУН, І знову проситься Піскун.

Цар. Чур мене! Чур! Я через нього вже позбувся сна! Нехай Вишинського, аби не Піскуна!

Хор. На-на! На-на!

Та щось мене і оперний проект затіпав. Бо на роль царя точно візьмуть співаючий символ нашої культури на букву П. І вирішив я написати твір невеликий, але від усієї душі. Так народилася…

Балада про Піскуна

Я пісню склав про Піскуна.

О, воїн права!

Його ділам росте ціна,

Герою слава!

Він тихо жив, бо скромність мав

В своїй натурі.

Коли саджав, коли дрімав

В прокуратурі.

Та ворог засідки плете,

Підступна влада

Підняла руку на святе —

Його посаду.

І вже бурхливий як вода,

Гіркий мов редька,

Він прагне правого суда,

І геть Медведька!

Усі кричать: Указ! Наказ!

Йому — до фені.

І знов на службі, в котрий раз,

Ну, чисто Фенікс!

І чутка знов летить, ген-ген!

Про непокору.

Так, видно, є окремий ген

Генпрокурора.

І я гукаю: Супер! Вау!

Якби ще Слава

Отак би вперто розкривав

Поточні справи!

Та як масштаб «ничтожно мал»,

Шкварчання гасне.

Піскун — то лицар-екстремал

Смутного часу…

Якщо хтось із співвітчизників захоче продовжити мою «Піскуніану», буду тільки радий. Бо Піскун так само невичерпний, як і атом.

Сумніви біля парадного під’їзду

Нас весь час кудись кличуть. До НАТО, Європи, ще кудись. Пропонують наслідувати гарним прикладам Великого Білого Брата. Чому саме його? — питаємо тихенько. Як чому? — відповідають. — Та подивіться, земляки, який в нього «олл райт»! Усього навалом! «Колою» повите, гамбургером накрите. І в нас так буде. — А може в нього так все гарненько, бо нас таких багато, що запали на отой гамбургер? — говорить хтось зовсім тихо. Та його не слухають. І виникає міф. І малюється отакий майбутній…

Український пейзаж

Садок вишневий коло хати,

В городі «Стінгер» чистять мати,

А в небі «Боїнги» крилато

Село вітають, бо в нас свято:

Мене і Васю, мого брата,

Женуть у рекрути до НАТО.