Гумор та сатира. Збірка

Тому вирішив я зібрати різні дрібниці: повідомлення, телефонні дзвінки, урядові телеграми, і створити першу українську sms-поему під назвою «Вершник без коаліцї» — бо куди нас мчать наші отці-правителі, невідомо.

ЛИСТ ДО УЧАСНИКІВ КОАЛІЦІЇ

Ділитись швидше треба!

Цілую всіх. Амеба.

SMS-ПОВІДОМЛЕННЯ

* * *

«Нашаукраїнці», браття,

Привіт від «Нашої Бурятії»!

* * *

Синку, битимеш прокурора,

Заберу мотора.

* * *

Не підпишуть коаліцію —

По пиці їм! По пиці!

* * *

Хлопці, думайте про вічне,

Нащо вам імпічмент?

* * *

Чекаємо на портфельчики.

З крокодильчика.

Омельченки.

* * *

— Справи — супер! На всі сто!

Узяли до ВТО.

— Я ж просив — до СОТ,

Ідіот!

ВАРІАЦІЯ

Російську я вивчив би тільки за те,

Що нею мовчить Мовчан!

ЕПІТАФІЯ

Ще молодії

Пізнали зраду.

Тут сплять надії

На чесну владу.

Навіки разом (парламентська фантастика)

Космічний корабель підлітав до Києва. Вітер розірвав хмари, і здоровенська конструкція зависла над Печерськими пагорбами.

— Де це ми? — запитав астронавт Петро, і став тикатись своєю синьою пикою в ілюмінатор.

— Та над Україною, — відгукнувся астронавт Микола — істота із зеленою дубляною шкірою і шістьма пальцями на лапах.

— Так засікуть же! — прогарчав Петро.

— Не засікуть, — Микола десь натиснув, і корабель став невидимим.

Астронавти прилетіли з дуже далекої планети, де кожного громадянина звали або Петро, або Микола. Чому так було — невідомо, бо то — загадка Всесвіту.

— А що це за кумпол? — спитав Петро і показав на Верховну Раду.

— Та хто його зна. — Микола увімкнув систему заглибленного бачення.

Система дозволяла проникати в об’єкт максимально глибоко, а все, що бачила, подавала на металевий екран.

З екрану прибульці почули якийсь галас. Група хомо сапієнс, вдягнуті в краватки та костюми, ляпали передніми кінцівками та вигукували «Слава!»

— Що це з ними? — спитав Петро і здивовано підняв синій хоботок.

— Та коаліцію утворили.

— А ну, додай контрасту.

Микола додав. Декілька симпатичних представників людства сильно розтягували передню частину ротової порожнини — широко посміхались.

— Ага, це, значить, коаліціянти. А що кажуть?

Микола підключив переклад, і до позаземного розуму стали доходити слова: «взаємна довіра», «повага», «любов, яка тимчасово згасла, але тепер знов спалахнула яскравим полум’ям».

При цьому деякі коаліціянти стали обійматися передніми кінцівками і притискати ротову порожнину до рильця партнера. Це були поцілунки.

— Зараз, зараз, — пробелькотів Микола, — подивимося, дорогенькі, що там у вас в середині. І він своєю шестипалою лапою поставив заглиблення на крайню позначку.

З екрану повіяло гарячим. Щось пекельне та хиже ніби скреготіло зубами і пихкало вогнем.: «Почекай-но, падло! Я тебе дістану!» — шепотіло у когось всередині. Потім почулося гарчання.

— Вимикай, усе ясно, — звелів синьопикий Петро. — Була і в нас така фігня. Ну, тіпа, коаліція. Пам’ятаєш?

— Хіба таке забудеш, — зітхнув Микола, — Наслідки мали бути жахливими, але партнери по коаліції швидко зжерли одне одного.

— Може і тут так буде, — Петро знову глянув у віконце, — Бо шкода, симпатичне місто.

Він натиснув позначку «зліт». Корабель затремтів і викинув униз струм білого диму…

Депутат Н. почав задихатися. Він смикнувся в кріслі, потім смикнув краватку, і прокинувся.

— Ой, як незручно, — подумав Н. - тільки обрали, і вже захропів посеред сесійної зали. А яка дурня наснилася!

Депутат Н. озирнувся, чи не бачать його товарищі по фракції. А потім гучно зааплодував і закричав: «Слава! Хай живе коаліція! Навіки разом!»

Синдром Януковича

— Зачем вам это, голубчик? — спросил меня доктор Черпаковский, смущенно улыбаясь в рыжеватую бороду. — Ради любопытства смотреть на несчастных людей?

Я сказал, что дело вовсе не в любопытстве. Что я пишу большую статью о влиянии политической ситуации в Украине на душевное здоровье граждан. И доктор Черпаковский, еще раз внимательно глянув на меня сквозь тяжелые стекла очков, сказал:

— Ну, что ж, пойдемте. Покажу вам кое-кого.

Мы пошли по длинному коридору клиники, который вел в особое недавно открытое отделение. Попасть туда стоило немалых усилий. И не то, чтобы отделение было секретным. Просто лечение новых подозрительных недугов всегда окутано тайной.

— Позвольте, мадам! Только одно постановление! — закричал чей-то басистый мужской голос из-за белой двери, и мы с доктором вошли в палату. На кровати сидел человек лет сорока пяти, с большой лысой головой и глазами навыкате. Он говорил кому-то невидимому, глядя перед собой.

— Дорогая моя, не беспокойтесь! Всего одно выступление Ющенко на Совете Европы!

И мужчина с мольбой посмотрел в пустое пространство.