HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Мовчанка.

— Що ти зробив із записом?

— Я не розумію, гер групенфюрер.

— Припини морочити мене! Я запитую, чи ти зберіг запис?

— Гер групенфюрер… я не знав, що ви були там!.. Ніхто мене не попередив! Звісно, я знищив запис, щойно упізнав вас… тобто ваш голос!..

— Годі клеїти дурня, Науйоксе! Тобі платять за те, щоб ти все знав, і насамперед, щоб ти знав, де я, бо плачу тобі я! Тої миті, коли я заходжу до кімнати в «Салоні Кітті», ти маєш вимикати мікрофони! Ще раз надумаєш брехати мені в очі, опинишся в Дахау, де тебе підвісять за яйця. Ти мене зрозумів?

— Зрозумів, гер групенфюрер!

— Геть з моїх очей!

Така розмова, мені здається, була б трохи реалістичнішою, трохи живішою і, можливо, трохи ближчою до істини. Але я не впевнений. Гайдріх міг поводитися по-хамськи, але він також умів грати роль холоднокровного чиновника, коли йому це було потрібно. Тому, зваживши все ретельно, між версією Науйокса, хай навіть спотвореною, і моєю, вибрати, певна річ, краще Науйоксову. Утім, я лишаюся переконаним, що того ранку Гайдріхові страх як кортіло відірвати своєму підлеглому яйця.

103

Стоячи біля надзвичайно високого вікна північної вежі Вевельсбурзького замку, Гайдріх споглядає рівнини Вестфалії. У гущавині лісу він бачить бараки й огорожу з колючого дроту — це найменший концентраційний табір Німеччини[29]. Але цієї миті, мабуть, його увагу прикуто до полігону, на якому тренуються солдати з його айнзацгруп. План «Барбаросса» буде запроваджено через тиждень. А через два Гайдріхові люди вже будуть у Білорусі, Україні, Литві й почнуть там працювати. Їм пообіцяли, що до Різдва їхню роботу буде закінчено й вони повернуться додому, та насправді Гайдріх не має жодної гадки, скільки триватиме ця війна, до якої вони готуються. Але в партії та в армії всі, хто має доступ до таємної інформації, випромінюють оптимізм. Досягнення Червоної армії — посередні в Польщі, узагалі нікчемні у Фінляндії — дозволяють сподіватися на швидку перемогу завжди нездоланного вермахту. Утім, Гайдріх, спираючись на доповіді Служби безпеки, обережніший у прогнозах. Йому здається, що сили противника — кількість бойових машин, наприклад, або резервних дивізій — небезпечно занижені. Але командування армії, що має в абвері власну службу зовнішньої розвідки, воліє нехтувати попередженнями Гайдріха, довіряючи підбадьорливішим висновкам його колишнього начальника, адмірала Канаріса. Гайдріх, для якого звільнення з флоту ще досі є незагоєною раною, мабуть, нетямиться з люті. Гітлер тим часом заявляє: «Коли починаєш війну — немовби відчиняєш двері в темну кімнату. Ніколи не знаєш, що там може ховатися». Фактично фюрер визнає, що застороги СД можуть бути обґрунтовані. І все ж вирішено нападати на Радянський Союз. Гайдріх спостерігає з тривогою, як над рівниною збираються хмари.

Він чує, як позаду нього Гіммлер звертається до своїх генералів.

СС для Гіммлера — це лицарський орден. Себе ж він уважає нащадком Генріха Птахолова, саксонського короля, який, відбивши набіги мадярів у десятому столітті, заклав основи Священної Римської імперії німецької нації й протягом більшої частини свого правління винищував слов’ян. Заявивши про таке походження, райхсфюрер потребує замку. Коли Гіммлер знайшов оцей, Вевельсбурзький, він був у руїнах. Щоб його відновити, із Заксенгаузену сюди нагнали майже чотири тисячі в’язнів. Близько третини з них померли під час робіт, але тепер замок велично здіймається над річкою Альме, що протікає долиною. Дві башти й донжон, з’єднані замковими мурами, утворюють трикутник, вістря якого спрямоване на міфічний острів Туле — батьківщину арійців, і уособлює Axis mundi[30], символічний центр світу.

Саме там, у донжоні, у приміщенні колишньої капели, перейменованої на Залу обергрупенфюрерів, відбувається нарада, яку скликав Гіммлер, і Гайдріх мусить бути присутній там. Посеред просторої кулястої зали високопоставлені есесівці зібралися довкола масивного дубового столу, на бажання Гіммлера виготовленого саме круглим і саме на дванадцять місць, щоб підкреслити спорідненість із Круглим столом короля Артура. Щоправда, пошуки Грааля 1941 року дещо відрізняються від тих, які провадив Персеваль:

— Вирішальна сутичка між двома ідеологіями… потреба оволодіти новим життєвим простором…

Гайдріх, як і більшість німців тоді, знав цю пісню напам’ять.

— Ідеться про виживання… безжальна расова боротьба… від двадцяти до тридцяти мільйонів слов’ян і євреїв…

Тут Гайдріх, цікавий до чисел, нашорошує вуха.

— Від двадцяти до тридцяти мільйонів слов’ян і євреїв загинуть унаслідок воєнних дій і проблем із постачаннями продовольства.