HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

8 січня 1942 року кульгавий Ґабчик разом із Кубішем уперше ступають на священну землю Праги, і барокова краса міста — я в цьому переконаний — зачаровує їх. Утім, перед ними відразу ж постають три головні проблеми підпільника: проживання, харчування й документи. У Лондоні їм, певна річ, видали фальшиві посвідчення особи, але цього не досить. У Протектораті Богемії та Моравії 1942 року життєво необхідним був дозвіл на роботу, а крім того, якщо хтось зауважить, як вони серед білого дня тиняються без діла вулицями міста (а наступними місяцями товаришам доведеться частенько до цього вдаватися), то потрібне буде переконливе пояснення їхнього неробства. Щоб вирішити цю проблему, місцеві підпільники звертаються до лікаря, який лікував Ґабчикові ногу. Той забезпечує десантникам довідки про непрацездатність, поставивши Ґабчикові діагноз «виразка дванадцятипалої кишки», а Кубішеві — «запалення жовчного міхура». Таким чином, документи їхні в порядку. Гроші теж є. Залишається питання із житлом. Але й тут їм доведеться переконатися, що навіть у ці темні часи не бракує добрих людей.

152

Не варто довіряти всьому, що розповідають, тим паче, якщо це розповідають нацисти: загалом вони або сприймають бажане за дійсне і глибоко помиляються, як товстун Ґерінґ, або ж нахабно брешуть задля своїх пропагандистських цілей, як шарлатан Ґеббельс, котрого Йозеф Рот назвав «людиною-гучномовцем». А часто — і те і те воднораз.

Гайдріх також не уникнув цього притаманного нацистам тропізму[39]. Коли він стверджував, що знечолив і знешкодив чеський Опір, то, либонь, щиро в це вірив, і хоч загалом-то й мав рацію, але все ж таки трохи лестив собі. Тої ночі, 28 грудня 1941 року, коли Ґабчик так невдало спустився на рідну землю, пошкодивши собі ногу, становище сил Опору в Протектораті було тривожним, однак не безнадійним. Чеське підпілля ще мало кількох тузів у рукаві, якими можна було скористатися.

Насамперед це «Tři králové», «Три королі», — численна організація, що об’єднувала кілька осередків руху Опору. Провід її постраждав, однак організація не втратила здатності діяти. «Три королі» — так називали її керівників, трьох колишніх офіцерів чехословацької армії. У січні 1942 року двоє з них загинули: одного розстріляли, коли Гайдріх прибув до Праги, а другого замордували в катівнях ґестапо. Але один керманич, Вацлав Моравек (із літерою «к» в кінці прізвища, завдяки чому його не сплутати ні з полковником Моравцем, ні з Емануелем Моравцем, міністром освіти, ні з членами родини Моравців), таки залишився живий. Моравек зимою і літом ходив у рукавичках, бо позбувся пальця, коли, втікаючи від ґестапо, спускався з даху тросом блискавичника. Він був останній із «трьох королів» і провадив активну діяльність, координуючи рештки своєї мережі й наражаючись чимдалі на більший ризик. Моравек нетерпляче очікував на те, що його організація просила вже протягом кількох місяців: десанту з Лондона.

Саме через нього до Лондона надходить неймовірно важлива інформація від одного з найвидатніших шпигунів часів Другої світової війни, високопоставленого німецького офіцера, що працював у абвері, Пауля Тюммеля, відомого також під кодовими іменами А-54 та Рене. Це завдяки йому полковник Моравець заздалегідь дізнається про агресію нацистської Німеччини проти Чехословаччини, Польщі, Франції в травні 1940-го, про плани вторгнення у Велику Британію в червні сорокового й про напад на СРСР у червні сорок першого. На жаль, згадані країни не завжди мають змогу скористатися цієї інформацією, а інколи просто не зважають на неї. Однак на Лондон певність цих повідомлень справляє неабияке враження, а надходять вони лише через чеський канал, тому що агент А-54 служить у Празі й, виявляючи обережність, хоче мати справу тільки з однією й тою самою людиною. Таким чином, це неабиякий туз у рукаві Бенеша, і чеський президент не шкодує витрат на утримання такого цінного джерела.

А на іншому кінці ланцюжка — мурашки Опору, прості люди, які нічим не відрізняються від нас із вами, хіба окрім того, що вони ризикують своїм життям, переховуючи підпільників, зброю чи апаратуру, передаючи повідомлення. Це тіньова чеська армія, і на неї не можна не зважати.

Ґабчик і Кубіш повинні вдвох виконати свою місію, але насправді вони не самі.

15З

Прага, район Сміхов. Двоє чоловіків сидять у квартирі й чекають. Дзвінок у двері змушує їх здригнутися. Один із них підводиться і йде відчиняти.

Заходить чоловік, як на ті часи доволі високий на зріст. Це Кубіш.

— Я Ота, — каже він.

— А я Їндра, — відповідає йому один із тих, що чекали.

«Їндра» — це назва однієї з найактивніших підпільних груп, утвореної на базі спортивної організації «Сокіл».

Новоприбулому наливають чаю.

Троє чоловіків ніяково мовчать, вивчаючи один одного, аж доки той, хто назвався ім’ям своєї групи, не перериває тиші:

— Я хотів би вас попередити, що будинок під наглядом, а в кишені кожен із нас дещо має.

Кубіш усміхається й дістає пістолет із кишені свого пальта (власне кажучи, у нього є ще один у рукаві):

— Я також люблю такі іграшки, — каже він.

— Звідки ви?