HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Щоправда, пригледівшись до фотографій, я засумнівався в кольорі машини. У музеї ми були кілька років тому, пам’ять може зраджувати. І все ж я бачу його чорним, цей «мерседес»! А може, це моя уява бавиться зі мною? Вирішу, коли справа дійде до цієї сцени. Або ж перевірю якимось чином.

156

Я запитав Наташу стосовно «мерседеса». Вона також запам’ятала його чорним.

157

Що могутнішим стає Гайдріх, то більше своєю поведінкою скидається на Гітлера. Тепер він, як і його фюрер, змушує вислуховувати своїх підлеглих довгі палкі промови про долю світу. Франк, Айхман, Беме, Шелленберґ сумирно слухають маячню від шефа, який схилився над картою півкуль.

— Скандинави, голландці й фламандці належать до германської раси… Ближній Схід і Африку ми поділимо з італійцями… росіян відкинемо аж за Урал, а їхня територія буде колонізована селянами-солдатами… Уральські гори стануть нашим кордоном на сході. Новобранці проходитимуть там рік своєї служби і сформують прикордонні партизанські загони. Ті, хто не битимуться без спочинку, можуть забиратися геть, я їм нічого не зроблю…

Либонь, це запаморочення від влади, здобутої насиллям: Гайдріх, як і його вождь, уже бачить себе володарем світу. Але ще треба виграти війну, перемогти росіян, а список наступників на престол — довгий-предовгий. Навіть якщо дивитися в майбутнє з величезним оптимізмом, навіть зважаючи на те, що зірка Гайдріха не припиняє сходити посеред чорної ночі Райху, усі ці плани надто передчасні.

Відомо, що наступники Гітлера вели між собою запеклу боротьбу ще від самого початку. Яке було місце Гайдріха в цьому болоті? Багато хто, зачарований лихою аурою цього персонажа, переконаний, зважаючи на його блискавичне сходження, що Гайдріх зрештою усунув би фюрера або успадкував його місце.

Утім, 1942 року дорога до вершини була ще довга. Претенденти з першого ряду — Ґерінґ, Борман, Ґеббельс — як ніколи підлещуються до Гайдріха, прагнучи відірвати його від Гіммлера, що ревниво пильнує свого головного помічника. Хоча призначення до Праги й доручене йому «остаточне вирішення єврейського питання» піднесли Гайдріха на новий щабель влади, він ще не рівня найближчому оточенню фюрера. Ґерінґ, хоч і відсторонився від боротьби за престол, і далі вважається другою людиною Райху, його сам Гітлер назвав своїм наступником. Борман, замінивши Рудольфа Гесса на чолі партії, посів і його місце поруч із фюрером. Пропаганда Ґеббельса могутня як ніколи, на ній тримається весь режим. Гіммлер керує військами ваффен-СС, які вкривають себе славою, воюючи на всіх фронтах, і цілковито контролює систему концентраційних таборів — дві сфери діяльності, які ніяк не даються Гайдріхові повністю в руки.

Нехай навіть посада протектора тепер дозволяє йому оминути ієрархічні формальності й дістати прямий доступ до Гітлера, Гайдріх поки що не наважується на спробу вижити Гіммлера: він знає, що його шефа — хай якою жалюгідною людиною здавався б райхсфюрер СС — не слід недооцінювати. До того ж його власна позиція другого номера в СС дає змогу в разі потреби заховатися за спиною начальника, доки Гайдріх сам не стане настільки могутнім, щоб не боятися нікого.

Тому поки що безпосередні суперники Гайдріха — це представники трохи нижчої ланки: Альфред Розенберґ — міністр окупованих східних територій і головний теоретик їх колонізації; Освальд Поль — керівник системи концтаборів, підпорядкований Головному управлінню СС; Ганс Франк — генерал-губернатор Польщі, обіймає у Варшаві таку саму посаду, як і Гайдріх у Празі; або ж навіть Канаріс — начальник абверу, військової розвідки… Певна річ, за своїми обов’язками й повноваженнями Гайдріх переважає поодинці їх усіх. Однак кожен із них, порядкуючи у своїй сфері, обмежує його в чомусь… Якщо дивитися з такого погляду, то ще треба додати Далюґе — начальника поліції порядку (або ж орпо від «Ordnungspolizei»), ще одного, хто через Головне управління підпорядковується в ієрархічній структурі СС безпосередньо Гіммлерові. Звичайно, діяльність людей Далюґе обмежується завданнями жандармерії, підтриманням закону й порядку, та однаково, хоча орпо й не має ані могутності, ані похмурого авторитету ґестапо, становить усе ж чималу кількість поліційних сил, які вислизають із-під Гайдріхового контролю.

Тому попереду ще довгий шлях. Але Гайдріх, як він це вже неодноразово доводив, не з тих, хто легко зневірюється.

158

Я натрапляв на цю історію в багатьох книжках: під час однієї зі страт у Мінську присутній на ній Гіммлер зімлів, коли на нього бризнула кров двох юних дівчат, убитих перед його очима. Начебто саме після цього неприємного видовища він усвідомив потребу віднайти якийсь інакший, менш виснажливий для нервів катів спосіб далі винищувати євреїв та інших унтерменшів[41].

Однак, якщо вірити моїм записам, закінчення кривавих страт збігається в часі з прозрінням, яке зійшло на Гайдріха також під час інспекційного візиту, який він проводив разом зі своїм підлеглим, Мюллером-Ґестапо.