Сама конференція тривала щонайбільше дві години. Дві години, протягом яких вирішувалися переважно юридичні питання. Що робити з наполовину євреями? Із на чверть євреями? Із євреями, нагородженими під час Першої світової? Із євреями, одруженими на німкенях? Чи слід виплачувати вдовам-арійкам компенсацію за їхніх євреїв-чоловіків? Як і на всіх конференціях, у Ванзее було ухвалено тільки ті рішення, які узгодили заздалегідь. Насправді ця нарада потрібна була Гайдріхові лише для того, щоб поінформувати всіх райхсміністрів, що відтепер їхні дії мають підпорядковуватися одній меті: фізичному винищенню всіх європейських євреїв.
У мене перед очима список країн, який Гайдріх роздав учасникам конференції. Навпроти кожної країни — кількість євреїв, від яких потрібно «очистити» цю територію. Список поділено на дві частини. До першої належать держави, що входять до Райху. Тут упадає в очі, що Естонія вже «юден-фрай», або ж очищена від євреїв, а в Генерал-губернаторстві (тобто Польщі) лишається ще понад два мільйони євреїв. Другу групу, склад якої показує, що на початку 1942 року нацисти налаштовані ще доволі оптимістично, становлять держави-сателіти (Словаччина — вісімдесят вісім тисяч євреїв, Хорватія — сорок тисяч євреїв і т. д.), союзні держави (Італія із Сардинією — п’ятдесят вісім тисяч євреїв тощо), а також нейтральні (Швейцарія — вісімнадцять тисяч, Швеція — вісім тисяч, європейська частина Туреччини — п’ятдесят п’ять тисяч п’ятсот, Іспанія — шість тисяч і т. д.) і ворожі країни (таких на цю мить у Європі лишилося дві: СРСР, значну частину якого, щоправда, уже захоплено, — п’ять мільйонів євреїв, із яких близько трьох мільйонів у повністю окупованій Україні, та Англія, до захоплення якої далеко, — триста тридцять тисяч євреїв). Передбачалося, що абсолютно всі європейські країни переконають або змусять депортувати своїх євреїв. Загальну кількість зазначено під списком: понад одинадцять мільйонів. Цієї мети буде досягнуто наполовину.
Айхман на суді розповів, що відбувалося після конференції. Коли всі представники від міністерств роз’їхалися, залишилися тільки Гайдріх і двоє його найближчих помічників: сам Айхман і Мюллер-Ґестапо. Вони пройшли до невеличкої вітальні, вишуканої й оббитої дерев’яними панелями. Гайдріх налив собі коньяку і смакував його під класичну музику (я гадаю, Шуберта). Усі троє викурили по сигарі. Гайдріх, за словами Айхмана, був у пречудовому настрої.
Учора помер Рауль Гільберґ. Він був одним із найпомітніших «функціоналістів», істориків, які вважають, що винищення євреїв не замислювалося наперед, а швидше було продиктоване обставинами, на відміну від «інтенціоналістів», для яких увесь цей план цілком зрозумілий ще від самого початку, тобто від написання «Майн кампф» 1924 року.
З приводу смерті вченого газета «Ле Монд» опублікувала уривки з його інтерв’ю 1994 року, де викладено основні тези розробленої Гільберґом теорії: «Я гадаю, що німці спершу не знали, що робитимуть далі. Вони неначе вели потяг у напрямку насилля проти євреїв, яке зростало дедалі більше, але не мали гадки, куди цей потяг зрештою має прибути. Не забуваймо, що нацизм — це значно більше ніж партія, це рух, спрямований уперед, завжди тільки вперед, жодної зупинки. Коли перед німецьким чиновництвом постало безпрецедентне в історії завдання, вони не знали, що робити. І ось у цьому-то й полягала роль Гітлера: потрібно було, щоб хтось нагорі ввімкнув зелене світло для чиновників, консервативних за своєю природою».
Один із головних аргументів інтенціоналістів — фраза з промови Гітлера, виголошеної в січні 1939 року: «Якщо міжнародним єврейським фінансовим магнатам у Європі й поза нею знову вдасться втягнути людей у світову війну, наслідком її стане не більшовизація всього світу й перемога єврейства, а цілковите знищення єврейської раси в Європі». Функціоналісти ж, натомість, найочевиднішим доказом своєї думки, вважають те, як довго нацисти шукали місце, куди б депортувати євреїв: Мадаґаскар, Арктика, Сибір, Палестина, — Айхман сам навіть мав кілька зустрічей із активними сіоністами. Однак хід подій на війні змусив нацистів облишити всі ці плани. Зокрема, перевезти євреїв на Мадаґаскар було неможливо без панування на морі, тобто без перемоги над Великою Британією. А те, як обернулися справи на Східному фронті, прискорило пошуки радикального вирішення проблеми. Нехай навіть вони собі в цьому не зізнавалися, але нацистам було відомо, що їхні завоювання на Сході ненадійні, а запеклий опір, який чинили радянські війська, змушував їх боятися — не найгіршого, тому що ніхто в сорок другому році не міг подумати, що Червона армія ступить у Німеччину й дійде аж до Берліна, але принаймні втрати окупованих територій. А отже, треба було квапитися. І таким чином, потроху-потроху, вирішення єврейського питання набуло промислового розмаху.