HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Вантажний потяг зі страшним скреготом зупиняється. Довга платформа вздовж колії. У небі кряче вороння. Наприкінці колії — великі ґратовані ворота з надписом німецькою нагорі. За ворітьми — будівля з темного каменю. Ґрати відчиняються. Ми опиняємося в Аушвіці.

163

Уранці Гайдріх отримує листа від Гіммлера, обуреного подіями в Гамбурзі, де поліція затримала п’ять десятків молодих німців за те, що вони витанцьовували свінґ, цей чужинницький дегенеративний танець, який виконується під негритянську музику: «Я проти будь-яких напівзаходів у цій справі. Усіх заводіяк треба відправити до концтабору. Там цих молодиків добряче провчать. Нехай їхнє перебування в таборі буде достатньо довгим: два чи три роки. Звісно, вони повинні втратити своє право на навчання. Лише завдяки жорстким заходам ми зможемо позбутися небезпечної пропаганди англофільских нахилів».

Гайдріх так і вчинить — запроторить до таборів усіх п’ятдесятьох. Хоча фюрер і довірив йому історичне завдання знищити в Європі всіх євреїв до останнього, та це не означає, що можна нехтувати дрібними справами.

164

Щоденник Ґеббельса, 21 січня 1942 року: «Гайдріха зрештою призначили новим очільником Протекторату. Гаха виконав його вимогу й заявив про солідарність із Райхом. Політику, яку Гайдріх проводить у Протектораті, справді можна вважати зразковою. Він легко подолав кризу в країні, і, як наслідок, становище в Протектораті значно покращилося, на відміну від інших окупованих територій і держав-сателітів».

165

Гітлер, як завжди, поринає в нескінченний монолог, аналізує політичну ситуацію, шаленіючи перед аудиторією, яка покірливо й мовчки його слухає. Якоїсь миті нестримний словесний потік повертає, і Гітлер береться до ситуації в Протектораті: «Нойрат дозволив чехам пошити себе в дурні! Ще півроку такого управління, і промисловість упала би на двадцять п’ять відсотків! Із усіх слов’ян чех найнебезпечніший, тому що він робітник. Чех дисциплінований, методичний, він уміє приховувати свої наміри. Тепер вони будуть працювати по-справжньому, адже знають, що ми жорстокі й не маємо жалю».

Це таким чином фюрер дає зрозуміти, що дуже задоволений Гайдріхом.

166

Невдовзі Гітлер приймає протектора в Берліні. Гайдріх опиняється в товаристві Гітлера, чи то радше все ж навпаки. Гітлер просторікує: «Якщо політика наша щодо чехів буде послідовною, ми зможемо виправити весь той безлад, який там панує. Чимало чехів мають німецьке походження, і онімечити їх назад цілком реально». Ці слова фюрера також повинні заохотити підлеглого, який викликає у Гітлера щонайбільшу повагу, нарівні зі Шпеєром, мабуть, хоча там ідеться зовсім про інше.

Зі Шпеєром можна говорити не тільки про політику, війну та євреїв, а й про музику, картини, літературу. Завдяки йому має втілитися в життя проект столиці світу Германії — так у майбутньому називатиметься Берлін, — плани якої вони вже креслять разом і звести яку доручено геніальному архітекторові фюрера. Шпеєр для Гітлера — наче ковток чистого повітря. Шпеєр розважає його, це фюрерове вікно у зовнішній світ із націонал-соціалістичного лабіринту, який Гітлер сам створив і в якому сам себе ув’язнив. Звісно, Шпеєр — член партії та всією душею відданий їхній справі. До того ж, коли на додачу до посади особистого архітектора фюрера його було призначено міністром озброєння та боєприпасів, Шпеєр усі свої здібності, увесь свій розум спрямував на перебудову промисловості. Його вірність, його ефективність поза всякими сумнівами. Однак Гітлер надає йому перевагу не через це. Щодо вірності, то нікому не дорівнятися до Гіммлера (недаремно ж фюрер називає його «мій вірний Генріх»), Щодо ефективності, до речі, так само… Але Шпеєр має такий першокласний вигляд, він такий елегантний у своїх костюмах бездоганного крою, настільки вільно почуває себе в будь-яких ситуаціях… Здавалося б, це один із тих інтелектуалів, яких Гітлер, художник-невдаха й колишній мюнхенський жебрак, мав би ненавидіти. Але Шпеєр вочевидь дає йому те, чого фюрер не отримує ні від кого іншого, — дружбу й захоплення яскравої людини, яка невимушеністю спілкування здобуває собі визнання в будь-якому середовищі.

Причини, через які Гітлер любить Гайдріха, певна річ, зовсім інакші, може, навіть протилежні. Наскільки в Шпеєрові втілюється еліта «нормального» світу, до якого Гітлер ніколи не міг належати, настільки Гайдріх є зразком ідеального нациста: високий, світлявий, безжалісний, покірний у всьому і вбивчо ефективний. Оце так іронія долі, якщо має рацію Гіммлер, який вважає, що в Гайдріху є єврейська кров! Але ж та лють, яку він виявляє, борючись із цим своїм ґанджем і перемагаючи його, доводить у Гітлерових очах перевагу арійської сутності над єврейською. А якщо фюрер і справді вірить, що його підлеглий має єврейське коріння, то тільки більше насолоджується, призначаючи Гайдріха відповідальним за «остаточне вирішення єврейського питання» і роблячи таким чином його ангелом смерті народу Ізраїлевого.

167