HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

«Групи, які буде сюди направлено, споряджайте належним одягом і давайте їм якомога більше грошей. Не будуть зайвими невеличкий пістолет, що вмістився б у кишеню, і портфель (його важко тут дістати). Ампули з отрутою мають бути зручніші — менші. Групи по змозі десантуйте не в тому районі, де їм належить діяти. Так німецьким органам безпеки буде тяжче їх виявити. Найбільші труднощі тут із пошуком роботи. Ніхто не хоче брати працівника без трудової книжки, а ті, хто її мають, зареєстровані на біржі праці. Небезпека потрапити в примусові трудзагони дуже зростає навесні, а отже, влаштовуючи на роботу щораз більше підпільників, ми ризикуємо провалити всю мережу. Тому я вважаю доцільнішим залучати якомога більше тутешніх мешканців і обмежити до необхідного мінімуму появу нових людей. Підпис: Іце».

173

Щоденник Ґеббельса, 26 лютого 1942 року: «Гайдріх надіслав мені детальний звіт щодо стану справ у Протектораті. Ситуація загалом не змінилася. Із цієї доповіді цілком очевидно випливає те, що Гайдріх обрав правильну тактику. Він поводиться із чеськими міністрами так, наче вони його підлеглі. Гаха цілковито підкорився новій політиці Гайдріха. На цю мить щодо Протекторату можна не турбуватися».

174

Гайдріх не забуває про культуру. У березні він організовує виставку, що називається «Радянський рай». Це найбільша культурна подія його правління. Відкриває її з великою помпою відразливий Франк за участю старого президента Гахи й ницого міністра-колаборанта Емануеля Моравця.

Я точно не знаю, що демонстрували на тій виставці, але на меті малося показати, що СРСР — варварська й недорозвинена країна із цілковито жалюгідними умовами життя. Усе це вочевидь для того, щоб підкреслити збочену за своєю суттю природу більшовизму. А ще це нагода повихвалятися своїми перемогами на Східному фронті, виставивши як трофеї захоплені в росіян танки й зброю.

Виставка триває майже місяць, її відвідує півмільйона людей, серед них і Ґабчик із Кубішем. Це, мабуть, перший і останній раз, коли вони бачать радянський танк.

175

Спершу мені здавалося, що розповісти цю історію нескладно. Двоє чоловіків мають убити третього. Їм це вдається або не вдається, та й по всьому. Чи майже по всьому. Решта персонажів, думав я, — лише примари, які зграбно ковзають по полотну Історії. Мені було відомо, що примарами теж треба опікуватися, і це забирає чимало зусиль. Але я не знав — хоча мав би здогадатися, — що будь-яка примара прагне лише одного — відродитися. Я б залюбки їм допоміг у цьому, але ж у мене обов’язки перед історією, яку я пишу, і я не можу дати скільки завгодно місця армії тіней, яка безупинно зростає й переслідує мене, щоб помститися, мабуть, за недостатню увагу з мого боку.

Але це ще не все.

Пардубіце — місто на Ельбі, у Східній Богемії. Його населення — приблизно дев’яносто тисяч мешканців, у місті є гарний центральний майдан і прекрасні будинки в стилі ренесанс. Звідти родом Домінік Гашек, легендарний воротар, один із найкращих хокеїстів усіх часів і народів.

Тут є готель-ресторан, доволі шикарний, називається «Веселка». Сьогодні, як і щовечора, тут повно німців. Співробітники ґестапо галасують за столиками. Вони вже наїлися й напилися досхочу й кличуть до себе офіціанта. Той підходить, бездоганно вишколений, готовий прислужитися. Мені видається, що ґестапівці хочуть бренді. Офіціант записує замовлення. Один із німців підносить цигарку до рота. Офіціант миттю дістає з кишені запальничку й, злегка схилившись у шанобливому поклоні, пропонує ґестапівцю прикурити.

Офіціант дуже вродливий. Його нещодавно взяли на роботу. Він молодий, усміхнений, із ясними очима, відкритим поглядом і тонкими рисами обличчя. Тут, у Пардубіце, він відгукується на ім’я Мірек Шольц. Апріорі в цьому офіціантові немає нічого, що змусило б когось ним зацікавитися. Однак ґестапо зацікавилося.

Зацікавилося, і одного прекрасного ранку викликало власника готелю. Його питають про Мірека Шольца: звідки узявся цей офіціант, із ким товаришує, чи відлучається з роботи й куди ходить. Власник відповідає, що Шольц приїхав із Острави, де його батько тримає свій готель. Поліціянти телефонують до Острави, але там ніхто не чув про хазяїна готелю на прізвище Шольц. Тоді пардубіцьке ґестапо викликає знову власника «Веселки», уже разом із офіціантом Шольцем. Власник приходить сам. Пояснює, що звільнив свого офіціанта, мовляв, той побив посуд. Ґестапо відпускає хазяїна «Веселки» і встановлює за ним нагляд. Однак Мірека Шольца знайти так і не вдається.

176