Як не померти на самоті

Максималісти прагнуть зазирнути під кожен камінь, доки ухвалять рішення. Коли ж ідеться про взаємини, така проблема набуває особливої складності: ви ж не можете сходити на побачення з усіма підхожими для вас одинаками чи одиначками вашого міста, не кажучи вже про весь світ. Тож якщо сподіваєтесь одружитися чи зав’язати тривалі взаємини, вам таки доведеться ухвалити рішення з огляду на доступну інформацію.

Якщо ви максималіст, то можете нервуватися від самої такої думки. Що, як будете невдоволені тим, кого оберете? Ось гарна новина: у нас є неймовірний інструмент досягнення щастя — наш мозок! Щойно ми остаточно зупиняємося на чомусь, мозок допомагає нам раціонально обґрунтувати, чому це є правильним вибором.

Раціоналізація — це здатність переконувати себе, що вчинили правильно. Уявіть, що ви купуєте дороге зимове пальто, яке маєте право повернути протягом тридцяти днів. Ви берете пальто додому та зважуєте всі його переваги й недоліки. Як наслідок — навіть залишивши пальто собі, ви вже не викинете з голови перелік мінусів, але, купивши пальто, яке не можна повернути, одразу ж починаєте його любити. Воно однаково буде вашим, тоді навіщо перейматися його недоліками? Ось у чому сила раціоналізації. Користуйтеся нею.

У взаєминах це також працює. Коли ви віддалися комусь, ваш мозок робить усе можливе, щоби переконати вас, що це правильне рішення. Вдоволені інтуїтивно це розуміють — і вдаються до цього.

Хтозна, чи не думаєте ви зараз: «Я не бажаю ухвалювати просто “гарне” рішення. Я не збираюсь вгамуватися». І це поширена помилка сприйняття вдоволення. Пам’ятайте: вдоволені можуть мати дуже високі стандарти. Вони здатні певний час шукати, доки не знайдуть варіант, що відповідатиме їхнім очікуванням. Різниця полягає в тому, що, знайшовши те, що збігається з їхніми стандартами, такі люди цим задовольняються. Їм нецікаво, що ще може бути десь там.

Тож я хочу, щоби ви працювали над тим, аби стати вдоволеним: найкращий вибір з усіх — це вибір бути щасливим.

  Задача про секретаря

Ви можете навчитися вибудовувати взаємини як вдоволений, розглянувши загадку про ухвалення рішень, відому під назвою «задача про секретаря». Уявіть, що ви берете на роботу секретаря. І нехай це неодмінно буде чоловік, бо я знаю, що ви вже уявили собі жінку (#до_біса_патріархат). Є сотня кандидатів, із кожним з яких ви повинні по черзі провести співбесіду. Після кожної співбесіди ви вирішуєте працевлаштувати цю людину чи шукати далі. Важливо, що той, кому ви вже відмовили, іде геть. Це не дає вам змоги згодом передумати та повернути його.

Що робити, щоб ваші шанси обрати найкращого кандидата були якомога вищими? Не варто надто квапитись ухвалювати рішення, адже ви можете втратити гідного претендента з кінця черги. Але не годиться також дуже зволікати з вибором: що, як останні варіанти будуть не з найкращих? Виявляється, існує математично правильна відповідь на цю задачу: вам треба провести співбесіду із 37 відсотками кандидатів і взяти паузу; потому виокремити найкращого з оцієї першої групи (так ви отримаєте значущий орієнтир); тоді, оцінивши перші 37 відсотків, приготуватися запросити на роботу кандидата, що першим здасться кращим за «переможця» з першої групи.

Цю логіку можна застосувати й до побачень. У задачі про секретаря ви знаєте про наявність сотні потенційних кандидатів. На побаченнях же ви не знаєте кількості таких партнерів (і навіть якби знали, то не сходили б на побачення з кожним: це нереально з життєвої, логістичної та географічної точок зору).

Замість того щоб думати про загальну кількість людей, з якими ви могли б зустрічатися, поміркуйте, протягом якого часу активно шукатимете партнера. Відтак скористайтеся правилом 37 відсотків для цього періоду часу. У книжці «Алгоритми життя» автори Браян Крістіан і Том Ґріффітс писали про одинака, який хоче одружитися: «Якщо припустити, що він шукатиме від вісімнадцяти до сорока років, правило 37 відсотків указує на вік 26,1 року, саме цієї миті потрібно припинити роздивлятися та почати брати». Це означає, що до 26,1 року йому треба обрати значущий орієнтир зі своїх перших 8,1 року побачень, тобто найкращу людину, з якою він досі зустрічався. Потім доцільно одружитися з наступною людиною, яка йому сподобається більше за орієнтир.

Я пояснила задачу про секретаря Даґові, інженерові програмного забезпечення, який нещодавно продав свій бізнес великій технологічній компанії. Даґ мав кілька стосунків, що тривали від трьох до шести місяців. Він завжди знаходив якісь недоліки в жінках, з якими зустрічався. Ця сміялася з його жартів, але сама не була дотепною. Та забагато працювала. А наступна працювала замало.

Коли я взялася пояснювати Даґові ідею про орієнтир, він кивнув і перебив мене:

— Розумію, розумію, — сказав чоловік. — Мені тридцять один рік, і я, либонь, уже зустрічався з котроюсь, яка могла б стати чудовою дружиною. — Його осяяло.

Далі я дала йому домашнє завдання: