Як не померти на самоті

5. Якщо обидва погодяться, познайомте їх за допомогою групового повідомлення чи електронної пошти. Висловлюйтеся стисло. Я зазвичай намагаюся вигадати щось кумедне чи дивакувате. Іноді навіть пропоную ідеї для побачення. Ось реальні повідомлення, які мені доводилося надсилати: «Адам > Моллі. Відпишіться, коли знайдете десять нових способів з’їхати з гірки». «Крейґу, це Тара. Таро, це Крейґ. Сподіваюсь, ви незабаром побачитеся. Чи можна запропонувати вам прогулятися парком «Золота брама» та спробувати погладити хоча би п’ять собак?» Їм не обов’язково точно дотримуватися цього плану. Моя мета — допомогти почати розмову з якихось дурниць.

6. Дайте їм простір. Нехай гуляють без вашого нагляду. Заохочуйте їхнє спілкування наодинці. Після зустрічі можете попросити відгуки, щоб краще зрозуміти, що вони шукають, але знову ж таки, будьте делікатними. Що саме вам розповідати — це їхня справа.

7. Влаштовуйте вечірки! Моя подруга Джорджина, на рахунку якої кілька тривалих стосунків і ще десятки дружніх компаній, щомісяця влаштовує обід із назвою «Великий гей-бранч». Вона не тисне ні на кого та не намагається стати чудовою свахою — просто організовує захід для друзів. Останній відвідують, сподіваючись познайомитися з новими людьми для романтичних чи платонічних стосунків. Джорджина не обмірковує, хто кому сподобається, вона просто збирає всіх своїх чудових друзів одночасно в одному й тому самому місці та дає їм свободу дій.

3) Придивіться до людей, з якими ви вже знайомі

Іноді ваша людина ховається на найвиднішому місці. Це може бути друг, друг друга, хтось із вашої церкви чи бігового клубу. Все, що вам треба, — поглянути на цю людину під іншим кутом зору. Саме так трапилося зі мною! На той момент, коли ми зі Скоттом почали зустрічатися, ми вже вісім років дружили у Фейсбуку й один рік — у реальному житті. Я змогла подивитися на нього свіжим поглядом завдяки до­свіду, отриманому під час роботи тренеркою з поведінки на побаченнях. (Так, я сама є підтвердженням того, що всі ці штуки справді діють.)

Люди постійно розповідають мені, як зацікавилися колегою, якого знали багато місяців, чи другом, із яким зависали вже кілька років поспіль. Один із моїх клієнтів, із яким я працювала кілька місяців, врешті-решт зійшовся з жінкою, з якою був знайомий багато років. Він звернувся до неї по допомогу в підготовці до співбесіди, і ця зустріч на двадцять хвилин вилилася в чотиригодинну розмову про все — від їхніх улюблених спортивних команд до нещодавньої смерті його батька. Мій клієнт усвідомив, що жінка, яку він так давно вважав своєю подругою, може стати для нього кимось значно більшим.

Придивіться до своєї компанії друзів і поміркуйте, чи немає там когось самотнього, з ким у вас є чимало «дружньої хімії». Чи знайдеться серед них хтось, із ким вам подобається проводити час, кому ви довіряєте, хто вас, можливо, трохи приваблює? Ну ж бо, скажіть мені. Хто зараз постав у ваших думках?

Перш ніж зривати його телефон, усвідомте, що все серйозно. Не варто ставити когось у незручне становище чи порушувати атмосферу в товаристві друзів. Либонь, думка про те, щоб загравати з кимось із друзів, сповнює вас тривогою. І ця тривога нагадує «Будьте обережні».

Якщо таки вирішите піти цим шляхом, поважайте кордони іншої людини. Я не закликаю вас надудлитися разом із другом і чіплятися до нього. Краще взяти по пиву та сказати щось туманне, на кшталт: «Ти ніколи не замислювався, що ми могли би стати чимось більшим за просто друзів?» або «Божевільна думка: цікаво, яка б із нас вийшла подружня пара?» Якщо йому це цікаво, він підхопить тему й ви отримаєте свою відповідь, або, можливо, й не погляне на вас із такого боку. Хай там як — цю тему варто порушити. Якщо друг у цьому не зацікавлений, що найгіршого може статися? Пожартуйте та йдіть далі.

4) Знайомтеся з людьми навколо

Уявіть, що ви самі добираєтеся на роботу. У поїзді маєте два варіанти: сісти в тихий вагон або в той, де людей заохочують говорити між собою. Лише у мовчазний вагон, на всю дорогу, так? Кому цікаві нескінченні розмови з незнайомцями про їхніх одинадцять котів із притулку чи розповіді про те, як вони залишилися без пальця на нозі?

Учені-біхевіористи Ніколас Еплі та Жуліана Шредер відстежували такий вибір у своїй роботі «Помилковий пошук самотності». Так, коли вони запитували в групи пасажирів, які щодня подовгу їздять на роботу, воліли б вони у поїзді спілкуватися з незнайомцем чи сидіти мовчки самотою, більшість людей обирала перебувати в тиші.