Як Україна втрачала Донбас

Побоювання журналістів підтвердилися у 2004 році, коли політтехнологи Януковича розділили українських громадян на сорти, а по телевізору зазвучала пісня про громадянську війну, в якій чулася погано прихована погроза. Головними передвиборчими технологіями Януковича і Кучми стали ворожнеча та розкол. Але уявити собі, як далеко політики готові зайти у їх застосуванні, за рік до виборів не міг ніхто.

ГАРЯЧИЙ 2004-Й

Протистояння між Януковичем і Ющенком до цього дня залишається найбруднішою та найскандальнішою передвиборчою кампанією в історії держави. Наприкінці 2004 року Україна опинилася на межі реального територіального розколу. Зазнавши поразки, команда Януковича в якийсь момент спробувала дістати «втішний приз» — південно–східні області України, в яких Янукович набрав набагато більше голосів, ніж Віктор Ющенко. Однак в останній момент від цього задуму, на щастя, все ж вирішили відмовитися.

Голосуванню передували довгі місяці нагнітання напруги та демонізації політичних опонентів. На Донбасі передвиборна агітація іноді нагадувала військову пропаганду. Політтехнологи Януковича намагалися переконати населення східних областей у тому, що «помаранчеві» ненавидять Донбас і хочуть його знищити, а Віктор Ющенко, якщо йому вдасться перемогти, обов’язково покарає регіон за нелояльність. Таким чином регіонали намагалися максимально мобілізувати електорат у базовому для Януковича регіоні, щоб забезпечити високу явку своїх потенційних прихильників.

Донеччан запевняли, що лідер «Нашої України» заборонить російську мову, експлуатуватиме Донбас для того, щоб годувати злиденну західну Україну, зменшить жителям Донбасу пенсії і зарплати та навіть ховатиме у закритих шахтах ядерні відходи з Європи та США. Остання страшилка набула характеру, як тепер сказали б, вірусного мема. Можливо, Віктор Ющенко та його оточення й справді не мали до Донбасу великої любові, але нічого з того, що їм приписували опоненти, робити вони явно не збиралися.

Поширення чорного піару досягло небачених раніше масштабів. У поштові скриньки жителів Донецької та Луганської областей кидали листівки, на яких Ющенко був зображений в образі Гітлера, а також газети Слов’янської партії, яка звинувачувала Ющенка у русофобії та фашизмі. В агітаційній газеті «Голос Донбасса» час від часу друкували нібито зібрані в інтернеті цитати прихильників Ющенка, що ображали Донбас та його жителів. Одна з таких збірок під характерним заголовком «Нас не вважають за людей» була надрукована у № 7 від 12 листопада. У Луганську для виконання подібних завдань використовували газету Луганської обласної ради «Известия Луганщины». Також за рахунок платників податків облрада розміщувала готові, вже зверстані полоси з антиющенківськими матеріалами в інших газетах.

Широку популярність восени 2004 року набув доволі підлий рекламний ролик, в якому мапа України була поділена на три частини. Західні області на ній були позначені як перший сорт, центральні — як другий, а південні та східні — названі третім сортом. Підпис до мапи стверджував: «Так виглядає їх Україна». На відміну від інших зразків чорного піару, цей ролик не просто дискредитував «помаранчевих». Він провокував громадянське протистояння. Пізніше з’ясувалося, що теза про три сорти українців була народжена тіньовим штабом Януковича, яким керував Андрій Клюев. Ідея належала політтехнологу Володимиру Грановському, а формальним замовником розміщення такої реклами був уже добре знайомий нам Олександр Базилюк зі Слов’янської партії. Втім, треба зазначити, що розколювати Україну команді Януковича активно допомагало також оточення президента Кучми. Скандальну рекламу активно крутив телеканал «Інтер», який у той період контролювався народним депутатом Ігорем Плужниковим із фракції СДПУ(о) Віктора Медведчука.

Із ще більшим завзяттям працювала локальна телевізійна пропаганда. На луганському державному телеканалі ЛОТ нескінченно крутили ролики, де аудіозапис промови Ющенка було накладено на психоделічний відеоряд із нацистами, що марширують, апельсинами, що гниють, і тваринами, що б’ються між собою. Апелювали тут не до розуму, а до емоцій. І від такого видовища глядачам навіть із міцними нервами та критичним мисленням ставало не по собі.

Незважаючи на відверту примітивність антиющенківських матеріалів, на Донбасі вони здебільшого сприймалися некритично. Мільйони людей справді вірили у ці страшилки і не на жарт боялися наступу «помаранчевої чуми». Мешканці східних областей з часом почали вважати м’якотілого та інтелігентного Ющенка ледь не уособленням зла. Але в інших регіонах справи йшли вже зовсім інакше. Загалом по країні рейтинг Ющенка у вересні 2004 року, незважаючи на всі зусилля влади, перевищував рейтинг Януковича на 7–9%. Соцопитування показували, що у другому турі перемогу здобуде опозиційний кандидат. Наприклад, за даними центру «Социс», у другому турі президентських виборів за Ющенка готові були голосувати 40,9% виборців, а за Януковича — 31,8%.