Як Україна втрачала Донбас

Віктор Ющенко у свою чергу обурився бордами, які зображували його нацистом. «Мій батько чотири роки відсидів в Освенцимі. За вас, холуїв!» — емоційно дорікнув лідер «помаранчевих» Близнюку та Колеснікову. Ця фраза стала подарунком політтехнологам Януковича. Місцеві ЗМІ радісно вирвали її з контексту і показали все так, ніби Ющенко звертався не до представників місцевої влади, а обізвав «холуями» усіх донеччан. Надалі цю цитату регулярно приводили в агітках Януковича як доказ донбасофобії Ющенка.

«Донбасівець! Невже ти забув, як Ющенко, будучи рік тому в Донецьку, назвав нас «холуями»? Невже ти не розумієш, що у разі перемоги він «розірве» ненависний йому регіон?» — писали в газеті «Голос Донбасса», яку під час передвиборної кампанії випускала команда Януковича (№ 7 від 12 листопада 2004 року).

Події 31 жовтня 2003 року були не просто черговим політичним скандалом. У той день для України в Донецьку пролунав тривожний дзвінок. Після довгої перерви, як і на початку 90‑х, донецька політична еліта знову використала проросійські маргінальні організації та їхні гасла для шантажу політичних опонентів. Стало ясно, що заради перемоги на виборах команда Януковича готова вдаватися до жорстких методів. Зокрема, і розіграти сепаратистську карту.

Ці тривожні тенденції не сховалися від уваги журналістів. «У Донецьку сьогодні відбулася репетиція громадянської війни! Якби п’яний натовп просто кричав «Ющенка геть!», це було б політичне протистояння. Але коли антиющенківські настрої підбурюються саме міжнаціональними та міжрегіональними символами і закликами — це розпалювання міжнаціональної ворожнечі», — писав наступного дня після подій відомий донецький журналіст Сергій Гармаш.

«Найбільш цікавим і важливим е змістовний аналіз гасел, які використовувалися у Донецьку. Висновки невтішні. Засліплена страхом перед Ющенком та ненавистю до нього, саме влада виносить на порядок денний виборчої кампанії такі вибухонебезпечні теми, як питання мови, міжнаціональних відносин, взаємин Заходу і Сходу України, її геополітичної орієнтації. Поза всяким сумнівом, гасла для донецьких «протестувальників» затверджувалися не у студентських гуртожитках, а у владних кабінетах. Там же вирішували, яким інвентарем озброювати демонстрантів, і російські триколори в руках у п’яних студентів з’явилися не випадково», — писали журналісти «Української правди» у статті «Розкол України як головна передвиборча технологія влади» 3 листопада 2003 року.

Анатолію Близнюку і Борису Колеснікову, які були справжніми організаторами масової акції проти Ющенка, справді вдалося запустити маховик міжрегіональної ворожнечі, який розкручувався увесь період передвиборчої кампанії. Огидна поведінка п’яного натовпу в Донецьку викликала цілком передбачувану реакцію у прихильників Ющенка в інших регіонах. «Українська правда» та інші опозиційні ЗМІ писали про «неандертальську політичну культуру Сарматського краю». У Донецьку, в свою чергу, охоче вловлювали будь–який негатив, що виходив із табору опонентів, і подавали його як доказ упередженого ставлення «помаранчевих» до Донбасу. Після 31 жовтня цей маятник було вже не зупинити.

Певні тертя, що існували між західними та східними регіонами України, загострилися до межі. І сталося це не лише завдяки Януковичу та його команді, а й завдяки президенту Леоніду Кучмі, який міг вчасно стримати «донецьких» і заборонити їм роздмухувати пожежу ворожнечі, але не став цього робити. Другий президент України, якого і сьогодні багато хто вважає мудрим та професійним керівником, лише мовчки спостерігав за тим, як глава Кабміну нагнітає напруженість і нацьковує громадян держави одне на одного.