Як Україна втрачала Донбас

26 листопада Віктор Тихонов та Олександр Єфремов пішли ще далі. На наступній сесії депутати вирішили створити виконавчий комітет облради та відкликати повноваження в обласної адміністрації. Фактично це означало створення своєрідного прообразу регіонального уряду, не передбаченого Конституцією. Головою виконкому обрали Олександра Єфремова. Крім того, на сесії депутати також проголосували за створення «робочої групи з формування податкової, платіжної, банківської, фінансової систем Південно–Східних територій».

За два дні, 28 листопада, аналогічне рішення ухвалили також у Донецькій облраді. Очолити виконком депутати запропонували губернатору Донеччини Анатолію Близнюку. Крім того, депутати вирішили створити власні збройні формування — «місцеву міліцію» — та провести обласний референдум «щодо федеративного устрою України та надання Донецькій області статусу автономної республіки у складі федерації».

Надалі луганські та донецькі політики пояснювали свої дії у 2004 році прагненням дати відповідь на небажання західних областей визнавати перемогу Віктора Януковича. Та це було відвертим лукавством, адже обласні ради Волині та Галичини говорили лише про невизнання даних ЦВК та незгоду з ними. Про створення «самостійних республік» чи формування «фінансової системи західних територій» ані у Львові, ані у Луцьку ніхто не заявляв.

Підконтрольні регіоналам ЗМІ і далі нагнітали істерику. У № 43 газети «Донецкий кряж» (26 листопада — 2 грудня) було опубліковано інтерв’ю з депутатом російської Держдуми Олександром Круговим, в якому він назвав західні області України «галицьким хвостом, який хоче крутити всією Україною».

«Сьогоднішня ситуація висвітлила не тільки географічний, територіальний, а й світоглядний розкол. Тому якщо «галицький хвіст» хоче крутити всією Україною, то я впевнений, що вся Україна цього не захоче — не хвіст крутить собакою, і якщо западенці не хочуть жити в єдиній державі, то у жителів Сходу є повне право висловити свою думку і щодо цього», — заявив Крутов.

Ця заява була відверто маніпулятивною, адже за Ющенка голосувала не лише Галичина Він переміг у більшості областей України, в тому числі і на лівому березі Дніпра — у Сумах, Чернігові, Полтаві, а також у Києві. Крім того, лідери Помаранчевої революції не були вихідцями із західної України. Віктор Ющенко народився на Сумщині, недалеко від кордону з Росією, а його головні соратники — Юлія Тимошенко, Петро Порошенко, Євген Червоненко, Давид Жванія взагалі походили з південно–східних регіонів чи з інших країн. Але у донбаській пресі ворогів було вже призначено. І цими ворогами були не тільки опозиційні політики, а й мільйони українських громадян, що проживали на іншому політичному полюсі країни.

У наступному номері тієї ж газети вийшло інтерв’ю з одним із козацьких отаманів Луганської області — Іваном Сотниковим, який відкрито погрожував війною представникам «галицького політикуму». У відповідь на запитання журналіста, чи не лякає отамана розділ України, Сотников прямо відповів:

«Такий розвиток подій особисто я передбачав давно. Галицький політикум усі роки «незалежності» грубо насаджував своє бачення майбутнього держави, не рахуючись із російськомовними регіонами, систематично нехтуючи їхніми правами. Він був глухим до наших протестів та вираження незгоди. Він називав незаконними референдуми у наших регіонах із мови та економічних питань. Він, закриваючи кордон з Росією, відрізав наші заводи від ринків збуту, прирікав робочі регіони на голод та животіння. Але всьому приходить кінець. Ми обрали свого президента, й іншому не бувати. Якщо доведеться скласти голову за праве діло, на те воля Божа. Рабами козаки не були і не будуть, і зневажати себе ніколи не дозволять».