Як Україна втрачала Донбас

ПРОТИСТОЯННЯ В ЛУГАНСЬКУ

Ситуація в Луганську тим часом розгорталася інакше. Тут не було сильної, консолідованої антиукраїнської організації на кшталт «Народного ополчення», зате була набагато більш проросійськи налаштована регіональна еліта. Місцева влада з самого початку відкрито підтримувала антиукраїнські виступи.

Паралельно, а потім і разом протестні акції організовували кілька громадських організацій та політичних груп.

Почнемо з обласного осередку Комуністичної партії України. Приблизно з 2005 року, поки показники КПУ по країні падали, а її активісти — невпинно старіли і вмирали, в Луганську ситуація розвивалася за протилежним сценарієм. Саме тоді обласну організацію КПУ очолив Спірідон Кілінкаров. Він зміг мобілізувати лояльний до КПУ електорат та не допустити його перетоку до Партії регіонів і вже в 2006 році вперше став народним депутатом від комуністів за партійними списками. Дуже швидко КПУ стала чимось схожим на місцеву квазіопозицію — вона часто опонувала Партії регіонів у тактичних питаннях щодо управління локальним майном, але в ідеологічних аспектах між ними протиріч не було. Більше того, за рахунок активного втручання в економічні процеси КПУ ставала все більш впливовою, було добре помітно, що організація має непогане фінансування.

«Еверест» був узятий 2010 року — Спірідон Кілінкаров дав бій регіоналам на виборах міського голови Луганська та фактично виграв їх. Під час кампанії йому вдалося залучити великі фінансові, медійні та адміністративні ресурси всіх «ображених» та колишніх регіоналів, які мали конфлікти з Олександром Єфремовим та його оточенням. Партія регіонів тоді знову виставила на вибори слабкого, безвольного Сергія Кравченка, який був практично підлеглим Єфремова і виконував його команди. Коли стало очевидним, що Кілінкаров виграє вибори мера в обласному центрі, в ситуацію втрутилися тодішній президент Віктор Янукович і голова КПУ Петро Симоненко. За словами джерел із Партії регіонів, під час зустрічі Януковича з Симоненком було ухванено рішення дати Кілінкарову команду відступити, переписати протоколи та віддати крісло мера Кравченку. За це регіонали погодилися на призначення секретарем міськради комуніста, віддали Кілінкарову нелегальні фінансові потоки з міського транспорту та ще кількох сфер, а також передали йому велику суму грошей готівкою. Сергій Кравченко став мером удруге із принизливим результатом, «випередивши» Кілінкарова на 21 голос, за що отримав образливе прізвисько. Але найскладнішим було домовитися саме зі Спірідоном Кілінкаровим. Він прагнув влади, він переміг на виборах та довго сперечався і торгувався. Саме з того часу в Луганську почали говорити про те, що Кілінкаров стане наступним очільником КПУ — тоді він уперше продемонстрував свій потенціал на реальних виборах та величезні амбіції. І багато в чому дії Спірідона Кілінкарова в 2014 році були зумовлені результатами виборів‑2010.

Навесні 2014‑го луганські комуністи на чолі зі Спірідоном Кілінкаровим та Юрієм Хохловим (про долю якого ми вже також згадували у розділі про розграбування вугільних підприємств) були одними з перших, хто почав організовувати та прикривати різноманітні заходи «русской весны». Ближче до квітня, як потім стане очевидно, вони отримали на це і фінансування.

Наприкінці січня у Луганську почали активізуватися старі та з’являтися нові дрібні громадські формування антимайданівського формату, підконтрольні ПР. Уже у березні–квітні вони стали в авангарді антиукраїнського заколоту в регіоні.

Одне з таких формувань — організацію «Молода гвардія» — очолював наближений до Єфремова депутат обласної ради Арсен Клінчаєв, про якого ми вже неодноразово згадували вище. Назва організації була алюзією на радянський роман Олександра Фадєєва про комсомольське підпілля часів Другої світової, яке чинило опір нацистам у місті Краснодон під час німецької окупації та було знищене. З радянських часів на Луганщині існував своєрідний культ «Молодої гвардії», який регулярно підкріплювався ідеологічними акціями та був спрямований переважно на старше покоління. Втім, у реальності «Молода гвардія» зразку 2014 року була лише формуванням «тітушок», які діяли за вказівками місцевої влади.