Ярмарок суєти

Бідна Бекі, як тобі не поталанило!— мовила Еммі.—-І яка ж я повинна бути вдячна господові!— (Хоч це благочестиве правило, що його нам змалку прищеплюють наші родички,— дякувати Всевишньому за те, що нам ведеться краще, ніж комусь іншому,— не здається мені дуже ро­зумним). І вона, за своїм звичаєм, подумала про те, що її син найвродливіший, найдобріший і найрозумніший на світі.— Ось ти побачиш мого Джорджі! — кращої розради для Бекі Емілія не могла знайти. Бо й справді, чим її ще можна втішити?-Так вони розмовляли годину або й більше, і за цей час Бекі встигла розповісти приятельці повну й докладну істо­рію свого життя. Вона розказала, що родина Кроулі завжди ставилась дуже вороже до їхнього одруження, що її зови­ця (хитра жінка) наструнчувала Родона проти неї, що він почав вступати в ганебні зв’язки, через які зовсім охолов до неї, що їй довелось натерпітися всього: злиднів, зневаги, байдужості з боку того, кого вона найдужче любила, і все задля дитини; і нарешті розповіла про тяжку образу, через яку вона залишила чоловіка: той негідник не посоромився вимагати від неї, щоб вона пожертвувала своїм добрим ім’ям задля посади, яку міг забезпечити йому один великий вельможа, впливовий, але безпринципний чоловік — маркіз Стайн. Просто нелюд, та й годі!-Цю частину своєї багатої на події історії Бекі розповіла з чисто жіночою делікатністю і обуреним то­ном, як і належало цнотливій жінці. Та образа змусила її покинути чоловіків дім, але негідник помстився на ній, забравши в неї дитину.

І ось, закінчила Бекі, вона тиня­ється по світу, убога, беззахисна, нещасна жінка, що не має жодної близької душі.

Люди, що знають вдачу Еммі, можуть собі легко уявити, як вона сприйняла цю історію, розказану досить докладно. Вона тремтіла з обурення, слухаючи про поведінку нікчем­ного Родона і безпринципного Стайна. В її погляді з’явля­лися знаки оклику після кожного речення, в яких Бекі описувала, як її переслідували аристократичні родини і як до неї збайдужів чоловік. (Бекі його не звинувачувала. Вона говорила про нього швидше сумно, ніж злісно. Вона його надто палко любила, та й хіба він не батько її сина? ) А коли вона дійшла до сцени розлуки з дитиною, Еммі «за­галі затулила обличчя хусточкою, тож наша чудова трагіч­на актриса, мабуть, була дуже задоволена тим враженням, яке її гра справляє на глядачів. Поки дами розмовляли, постійний охоронець Емілії, майор (який, певна річ, не хотів заважати їхній нараді і якому набридло походжати вузеньким рипучим коридор­чиком з такою низькою стелею, бо вона куйовдила йому ворс на капелюсі), зійшов на нижній поверх і опинився в просторій залі, призначеній для всіх відвідувачів готелю «Слон», з якої і вели сходи нагору. Це приміщення завжди було повне тютюнового диму й щедро забризкане шумовин­ням пива. На брудному столі стояли десятки мідних свіч­ників з лойовими свічками для пожильців » готелю, а над тими свічниками висіли рядком на дошці ключі від кімнат, Еммі була почервоніла з ніяковості, коли швидко прохо­дила через цю залу, де зібрався всякий люд: тірольські торговці рукавицями і продавці полотна з Дунаю з паками свого краму; студенти, які підживлялися бутербродами з м’ясом; гуляки, що знічев’я грали в карти або в доміно на липких, пообливаних пивом столах, акробати, що перекушували тут у перервах між виступами,— одне слово, весь fumus і strepitus / Дим і гамір (лат.)/ німецького готелю в ярмаркові дні. Офіціант, навіть не чекаючи-замовлення, подав Доббінові кухоль пива; майор витяг сигару ~в заходився розважатись тим шкідливим зіллям та газетою, очікуючи, поки надійде особа, яку він сюди привів.

Незабаром до зали, побризкуючи острогами, спустилися Макс і Фріц у кашкетах набакир і з люльками, прикраше­ними гербами та пишними китицями. Вони повісили на дошку ключа від дев’яностого номера й замовили бутер­бродів та пива. Сіли вони поблизу майора, тому до його слуху долітали деякі слова з їхньої розмови.

Студенти го­ворили про «фуксів» та «філістерів», про поєдинки та пиятики в славетному розсаднику науки — сусідньому Шопенгаузенському університеті, звідки вони недавно при­були в Eilwagen , мабуть, разом з Бекі, щоб подивитися на весільний карнавал у Пумпернікелі.

Та маленька Englanderin, здається, попала en bays de gonnoissance,— сказав знавець французької мови Макс своєму товаришеві.— Після того, як пішов її гладкий ді­дусь, до неї з’явилася якась гарненька землячка. Я чув, як вони балакають і охкають у кімнаті тієї крихітки.