Ярмарок суєти

Коли б ти не послала по мене,— додав він сміючись,— то хтозна, яке б досі було прізвище в Глорвіни!-Нині її звати Глорвіна Поскі; вона вийшла заміж за капітана Покі (тепер уже майора) після смерті його пер­шої дружини, бо поклала собі одружитися тільки з одно­полчанином. Леді О’Дауд також дуже віддана своєму пол­кові; вона каже, що часом би, не дай боже, з Майком щось сталося, вона неодмінно повернеться й вийде заміж за ко­гось із своїх офіцерів. Та генерал-майор почуває себе чу­дово; він розкошує собі в О’Даудстауні, тримає зграєю гон­чаків, і всі його вважають першою людиною в графстві (хіба що, може, після їхнього сусіда Гогарті в замку Гогарті). її милість і досі танцює джигу й на останньому бенкеті лорда-намісника виявила бажання потанцювати зі шталмейстером. І вона, і Глорвіна запевняли, що Доббін повівся з останньою ганебно, та нагодився Поскі, і Глорвіна заспокоїлась, а чудовий високий капелюшок з Парижа втишив гнів леді О’Дауд.

Коли полковник Доббін кинув службу — а це сталося відразу після його одруження,— то найняв собі гар неньку заміську садибу в Гемпшірі, неподалік від Коро-левиного Кроулі, де постійно мешкав сер Пітт зі своєю родиною після проведення в парламенті білля про реформу. Всі надії баронета на звання пера розвіялись, оскільки обидва його місця в парламенті були втрачені. Та ката­строфа вплинула на його кишеню і на його настрій; він почав підупадати на здоров’ї і пророкував близьку заги­бель імперії.

Леді Джейн і місіс Доббін щиро заприятелювали: між замком і Ялівцями, садибою полковника (яку він найняв у свого приятеля майора Понто, що жив з родиною за кордоном), весь час курсували коляски, запряжені в поні. Міледі була хрещеною матір’ю дочки місіс Доббін, якій на її честь дали ім’я Джейн і яку охрестив велебний Джеймс Кроулі, що отримав парафію після смерті свого батька. Хлопці — Джордж і Родон — також стали близькими друзями; вони разом полювали на канікулах, поступили в той самий коледж у Кембриджі й сварилися за дочку леді Джейн, у яку, звичайно, обидва були закохані. Обидві ма­тері виношували думку про шлюб Джорджа з тією юною леді, хоч я чув, що сама міс Кроулі віддавала перевагу своєму кузенові.

Ім’я місіс Ребеки Кроулі школи не згадували в жодній з цих родин. Для цього були свої причини. Бо хоч куди б поїхав Джозеф Седлі, Ребека вирушала за ним, і той бідо­лаха був такий захоплений нею, ще став її справжнім ра­бом. Полковникові адвокати повідомили його, що Джоз застрахував своє життя на велику суму, з чого можна було зробиш висновок, що той добував гроші та сплату боргів. Він узяв довготермінову відпустку в Ост-Індійській ком­панії, і справді його з кожним днем дедалі дужче обсідали хвороби.

Почувши про те страхування, Емілія неабияк злякалася і вблагала свого чоловіка поїхати до Брюсселя, де воді пе­ребував Джон, і самому дізнатися, як його справи. Полковникові не хотілося вирушати з дому (він саме загли­бився в свою «Історію Пенджабу», якої недописав і досі, в крім тога, дуже непокоївся за маленьку доньку, яку він обожнює і яка ході щойно почала одужувати від вітряної віспи), але все таки поїхав до Брюсселя і знайшов Джоза в одному з величезних готелів того міста. Місіс Кроулі, що мала власну карету, приймала гостей і взагалі не обмежувала себе у видатках, займала кілька кімнат в тому самому готелі.

Полковник, звичайно, не мав бажання зустрічатися з цією дамою і навіть вважав за потрібне повідомити в Брюс­селі про свій приїзд тільки Джоза, таємно відправив до нього свого служника з запискою. Джоз попросив полковника зайти до нього того ж вечора, коли місіс Кроулі буде на sourea, і вони зможуть побачитися сам на сам. Доббін застав зятя зовсім немічним і охопленим панічним трахом перед Ребекою, хоч Джоз палко хвалив її, вона, самовіддано доглядала його під час нечувано важких хвороб, що звалилися на нього, і взагалі була йому к дочка.

Але , але ради бога, поселіться десь поблизу і... і... приходьте часом до мене,— заскиглив бідолаха. Полковник спохмурнів.

— Ми не можемо, Джозе,— сказав вія.— За теперішніх обставин Емілія не може приходити до вас.

Присягаюся вам... Присягаюся на біблії,— прохрипів Джоз і простяг руку по книжку,— що вона невинна, як дитина, і така сама незаплямлена, як ваша власна дру­жина.

Хай буде й так,— понуро сказав полковник,— але Еммі не може приходити до вас.

Будьте чоловіком, Джозе, порвіть цей ганебний зв’язок. Вертайтеся додому, до ро­дини. Ми чули, що ваші справи заплутані.

Заплутані? — крикнув Джоз.— Хто розпускає такі чутки? Всі мої гроші дуже вигідне вкладені. Місіс Кроулі... тобто... я хочу сказати... вони покладені від високі про­центи.

Отже, ви не маєте боргів? Навіщо ви застрахували своє життя?-Я думав... думав зробити їй величезний подарунок... часом би щось сталося. Ви ж знаєте, в мене таке кволе здоров’я... просто звичайна вдячність, розумієте ... Я маю намір залишити всі гроші вам і з своїх прибутків можу сплачувати страхові внески, слово честі, можу — боро­нився безхарактерний зять.