Iстина поруч

"Хiба ти пiдеш вiд нас? - тривожно подумала Проповiдниця. - А оцей символ Золотого Свiтила?!" -Вона вказала на лiхтар.

"Я мушу повернутися до тих. що послали мене, а цей лiхтар менi просто необхiдний. - Побачивши переляк на обличчях венерiйцiв, Яворович додав: Зрозумiйте, це моя зброя".

Але що таке зброя вони не розумiли, а Петро не схотiв детально роз'яснювати, щоб не налякати їх, щоб не подумали, що вбивати - одна iз досконалiших професiй на Землi.

Вони обступили лiхтар, i Петро вловив щось нове у виразi їхнiх облич. Нетерпляче поморщився. Ну. як вони не розумiють, що ця рiч його i що вона йому просто необхiдна?! Стримуючись, пояснив, що ця штука, хоча б вiн i залишив її, довго свiтити не буде, "сяде" батарея i все. Це мало втiшало венерiйцiв, може, вони й не повiрили, бо легенди їхнi оспiвували вiчнiсть свiтла.

I тодi в Петра з'явилася iдея запалити їм вогонь. Це ж дуже просто: нехай пiдкидають дровець, i все. Буде їм хоч якась робота Адже вони, власне, зовсiм не працюють, бо взяти вирощене природою - хiба ж то праця?

Вогонь... Вони ще не бачили вогню. Певне, атмосфера ховає блискавки в глибинi хмар. А первiсним людям на Землi вогонь таки справдi дало небо: блискавка розчахувала i запалювала дерева...

Дикi люди, мабуть, вважали вогонь добрим духом, оберiгали його, навiть обожнювали Але чи добрий вiн - вогонь? Чи не наробить вiн тут, на Венерi. ще бiльше лиха, нiж на Землi?

Завагався Петро, але зрештою вирiшив, що все залежить вiд того, як використовувати вогонь Якщо розумно - вiн корисний, а коли нi, то... самi будуть виннi.

В нього була в кишенi коробочка сiрникiв, але наскiльки її вистачить? Треба навчити їх самим добувати вогонь, вирiшив Яворович, це певнiше. Кресало зробити нi з чого. Попросив принести сухого палiччя, i коли перед ним поклали добрий оберемок, сказав:

- У кожному з оцих цурупалок є прихований вогонь...

Вмостившись на пiдлозi, довшу суху палицю обiпер об пояс i затиснув ногами, коротшу взяв обома руками i почав швидке терти. Венерiйцi стали колом, спостерiгаючи за його рухами. Довго тер Яворович, палицi нагрiлися, вiн сподiвався, що ось-ось затлiються, пiде димок, схопиться язичок полум'я... Але вогонь не з'являвся. Пiт зросив йому чоло, а палицi навiть не потемнiли! "А нехай їй всячина, отакiй технiцi!" - подумав Петро i вийняв з кишенi сiрникову коробочку. Так буде легше. Чиркнув сiрником, запалив хмиз, i коли заклубочився дим, венерiйцi злякано вiдiйшли. Про свiтло вони чули, а про дим. певне, немає нiчого в їхнiх легендах. Та ось сухi дровця запалали чистим вогнем. Проповiдниця рушила до нього, простягаючи руки, i коли б Петро не зупинив її, то, мабуть, згорiла б.

- Це свiтло пече! - гукнув Яворович. Одiрвав у Байдужого - вiн якраз близько стояв - клапоть балахона i простягнув до вогню. Клапоть так i пихнув.

А вогонь танцював на дровах, наче торжествуючи своє народження, перламутровi стiни нiби ожили, вiддзеркалюючи рухливе сяйво Цей каскад свiтла ще пояскравiшав, коли Петро взяв до рук лiхтаря i вимкнув його. Вiн i сам замилувався грою вогню. Дивився на багаття i думав: "Хоча б же ця сила природи принесла їм користь..."

Тицьнув коробочку сiрникiв у зелену долоню Проповiдницi, розповiв, як треба поводитися з вогнем. Але йому здавалося, що вiн мав справу з дiтьми.

- Можете запалити багаття десь у долинi i весь час пiдтримувати його... Тiльки будьте обережнi: щоб вогонь не пожер ваших лiсiв i будiвель. Вiн боїться води, якщо почне шкодити - заливайте водою.

Проповiдниця вийняла сiрника з коробочки i довго дивилася на нього, як на якесь неймовiрне чудо. Поклала назад, засунула, передала коробочку сусiдовi, а той, роздивившись, вiддав iншому - аж поки коробочка не потрапила в довгу руку Байдужого Петро бачив, як той, навiть не глянувши, затис її в своїй широкiй долонi.

Усi дивилися на вогонь, немов загiпнотизованi, особливо малеча.

Петро, стискуючи в руцi гофрований цилiндр лiхтаря, помалу пiшов до виходу. Тепер, якщо Великий Розпорядник змусить до того, вiн покаже, як дiє мазер!

Оглянувся - венерiйцi все ще стояли коло багаття, як завороженi, на їхнiх зелених обличчях танцювали вiдсвiти. Та ось Проповiдниця неначе прокинулась, швидко пiдiйшла до Яворовича, i вiн сприйняв її думку:

"Ти сказав, що мусиш залишити нас. Ми допоможемо тобi звiльнити свою птицю. Тобi дадуть трубки iз соком - поллєш ним тi рослини, що обвивають птицю, i вони зiв'януть".

- Оце по-дружньому! - вигукнув Петро i потряс здивованiй жiнцi руку,

З лiсу вiн виходив, несучи за плечима чималу в'язанку трубок iз соком. Здавалося, безлистi темнi дерева насторожено стежать за гостем iз далекої Землi.

ЗУСТРIЧ IЗ САМИМ СОБОЮ

На плато було тихо й спокiйно. Жовтi кущi й величезнi бiлi бутони в них стоять непорушно, як i ранiше; Голомозих сновигає начебто ще менше, на Петра вони не звертають нiякiсiнької уваги, нiбито це йде також робот, хоч трохи й iнакший.