Історія держави і права України : підручник.

Глухівські статті 1669 р. містили 27 пунктів, які в основному повторювали попередні українсько-московські угоди і починалися з підтвердження „прав і вольностей” Війська Запорозького. Разом з тим новообраному гетманові І. Многогрішному і козацькій старшині вдалося досягти певних поступок від царя порівняно з попередніми Московськими статтями. Цар приписував російським воєводам бути лише „в Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі; а в права їх (українців), і в вольності і суди, і всякіє діла воєводам втручатися не указав..., а указав мати начальство над людьми ратними”. Тобто функції воєвод зводились до суто військових справ. Повноваження із збору податків та судочинства покладалися виключно на українську адміністрацію. Встановлювався 30-ти тисячний реєстр козацького війська та визначалися розміри грошових виплат козацьким чинам та рядовим козакам за рахунок податків з місцевого населення. Гетьман наділявся правом клопотати перед царем про надання дворянських звань козацький старшині. Проте Глухівський договір встановлював ряд обмежень, спрямованих на утримання Лівобережжя у „вічному підданстві” цареві. Гетьману заборонялося вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами, а на прохання української сторони „щоб дозволено їм було від навколишніх государів всякі прислані листи приймати і прочитувати, а прочитавши до великого государя відсилати і від себе б їм до них писати” цар відповів відмовою.” Для приборкання повстань та масових заворушень в Україні на пропозицію царя створювався особливий полк у складі тисячі реєстрових козаків.

Конотопські статті 1672 р. підписані при обранні гетьманом І. Самойловича загальною козацькою радою поблизу м. Конотопа. Складалися з 10 пунктів, які за своїм змістом змінювали у бік обмеження автономії України попередні Глухівські статі (хоча рада формально підтвердила їх). Умовами договору гетьману заборонялося вступати в зносини не лише з

іноземними державами, а й з правобережним гетьманом П. Дорошенком. В разі, якщо Дорошенко в союзі з Туреччиною розпочне війну проти Польщі, лівобережним полкам заборонялося надавати йому допомогу. Українська сторона позбавлялася права на участь у російсько-польських переговорах, де вирішувалася доля Гетьманської держави. На вимогу царя козаки мали поступитися Речі посполитій містами й землями по р. Сож. Цар зобов’язувався не передавати Польщі Київ, який за попередніми домовленостями мав перейти до неї.

Переяславські статті 1674 р. укладені козацькою старшиною, полковниками правобережних полків у Переяславі під час обрання І. Самойловича гетьманом „обох сторін Дніпра”. Складалися з 20 пунктів і цілковито базувалися на попередніх Конотопських статтях. Йшлося про „вічне підданство” Гетьманщини російському цареві та зобов’язання останнього захищати правобережні українські землі від військ турецького султана й кримського хана. Гетьман обмежувався у правах щодо козацької старшини, зокрема, питання притягнення старшин до відповідальності мала вирішувати старшинська рада або суд. У разі отримання листів від іноземних володарів гетьман зобов’язувався негайно пересилати їх до Москви у нерозпечатаному вигляді. Проте цар погоджувався надавати козацькій старшині відповідну інформацію із зовнішніх справ. Гетьманщина мала негайно видати втікачів з російських земель; під страхом покарання заборонялося вивозити з України тютюн і вино, оскільки це руйнує царську казну. Землі й маєтності козацької старшини мали успадковуватися їхніми дружинами й дітьми, а вдови козаків звільнялися від сплати податків. Кількість реєстрових козаків становила 20 тисяч.

Коломацькі статті 1687р. були черговим кроком в обмеженні автономних прав України. Договір, що містить 22 статті, був укладений в козацькому таборі на р. Коломак (тепер Харківська область) між новообраним гетьманом І. Мазепою та козацькою старшиною, з однієї сторони, та царями Іваном та Петром і царівною Софією, з іншої. За цією угодою Генеральна військова рада фактично припинила своє існування.

Частково її функції передавалися раді старшин. Гетьману заборонялося без царського відома знімати старшин з керівних посад та позбавляти їх маєтностей. Козацька старшина могла обирати гетьмана лише з царського дозволу і зобов’язувалася наглядати за гетьманом та інформувати царський уряд у разі його нелояльності до Росії. Гетьман, як і раніше, позбавлявся права зовнішніх зносин і мав дотримуватися умов „Вічного миру 1686 р.”, якими закріплювалося польське панування на Правобережжі. Як би для охорони гетьмана, а насправді для нагляду за ним, в гетьманській столиці Батурині розміщувався стрілецький полк. Вперше йдеться про злиття українського народу з російським, для чого заохочуються україно-російські шлюби, дозволяється вільне пересування українців на території Московської держави. Оскільки у майбутньому держави українська і російська мали злитися в „царську самодержавну” державу, вимагалося, щоб ніхто надалі не згадував про окрему українську державу.