Історія держави і права України : підручник.

Важлива роль серед джерел права належала договірним гетьманським статтям, які укладалися з нагоди обрання нового гетьмана як своєрідні угоди між гетьманом з козацькою старшиною з одного боку та російським царем чи його представниками, з іншого.

Гетьманські статті називали або за місцем де їх було укладено, або іменем гетьмана, який підписав ці статті. Це були правові документи конституційного характеру, які визначали правове становище Гетьманщини у складі Росії. Гетьманські статті регулювали головні питання внутрішнього життя України, визначали обсяг повноважень гетьмана і права і привілеї старшини і козацтва. Як вихідні положення, вони містили посилання на Березневі статті Б. Хмельницького, проте під тиском царату дедалі більше обмежувалися суверенні здобутки козацької держави.

Переяславські статті 1659 р. - договірні умови укладені на козацький раді у м. Переяславі 17 жовтня 1659 р. при обранні на гетьманство Ю. Хмельницького і схвалені царським урядом. Визначаючи політичне й правове становище Гетьманшини, вони формально підтверджували Березневі статті 1654 р., але були доповнені новими пунктами, які значно обмежували її автономію. Козаки втрачали право на усунення гетьмана від влади без дозволу царя, крім випадку його зради. За вказівкою царя козацькі війська мали поступати на государеву службу, а їхня участь у війнах без царського на те указу не дозволялась. Під загрозою смертної кари заборонялася самостійна, без гетьманського відома, участь козаків у будь- яких військових діях. Гетьману заборонялося вступати в переговори з Річчю Посполитою.

Передбачалася дислокація російських військ на чолі з воєводами у Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані. На українських міщан та селян покладались додаткові повинності з військових постоїв, надання підвод та кормів „тим людям, які надсилатимуться від великого государя... кожному по його достоїнству”. Встановлювалося взаємне зобов’язання повертати втікачів з російських і українських земель на постійне місце проживання.

Батуринські статті 1663 р. були укладені в період глибокої кризи української державності, коли Україна фактично розпалася на дві частини - Правобережжя і Лівобережжя, які боролися між собою. Обраний голосами козацької голоти на Чорній раді біля Ніжина гетьманом Лівобережної України І. Брюховецький підписав в Батурині статті, які були спрямовані на подальші утиски України. Складалися з 5 нових пунктів, оформлених як додаток до „прєжніх” Переяславських статей 1654 р. Ці статті містили зобов’язання української сторони забезпечувати московські війська, що знаходилися на території України, продовольством, повертати до Московщини селян-утікачів, не ввозити до неї горілку й тютюн тощо. Вперше гетьман підписався: „Великого Государя, его царского величества, холоп, я, гетьман Іван Брюховецький с верним его царського пресветлого величества Войском Запорожским”.

Московські статті 1665 р., складаються з 10 пунктів, підписаних І. Брюховецьким під час його перебування в Москві. З деякими змінами і доповненнями йдеться про умови, прийняті в попередніх Батуринських статтях і формально підтверджуються „права, вольності і суди військові в статях, з покійним Богданом Хмельницьким, гетьманом запорозьким, укладених”. Фактично ж значною мірою посилилась адміністративна й фінансова залежність України від царської влади. Гетьманщина передавалася під безпосередню владу московського царя і мала „бути навіки під їх високою і сильною рукою непорушно в вічному підданстві”. Для населення України встановлювалися повинності із сплати податків до царської казни. Вдвічі збільшувалася кількість міст, в яких розташовувалися російські війська на чолі з власними воєводами. Гетьману заборонялося посилати послів „без государевої волі до чужих навколишніх земель”. Право надавати містам самоврядування на засадах магдебурзького права переходило від гетьмана царю. Вибори гетьмана мали обирати лише з дозволу царя і в присутності царського посла, „а обраний гетьман в Москву їздити і великого государя пресвітлі очі бачити повинен”.