Історія держави і права України : підручник.

Перший розділ «Загальна частина» містив основні засади Кодексу, а також положення про суб’єкти й об’єкти цивільного права, угоди, позовну давність. Цивільна правоздатність надавалась всім громадянам, не обмеженим судом у правах (ст. 4).

У другому розділі «Речове право» містилися норми, які врегульовували право власності, право забудови, право застави майна. Кодекс розрізняв три види власності: державну, кооперативну та приватну (ст. 52).

Затверджувалося виключне право держави на землю, її надра, води, націоналізовані підприємства, будівлі, залізниці, зброю, військове спорядження, телеграфне майно. Об’єкти державної власності повністю виключалися з цивільного обороту (статті 20-23). Зазначалося, що предметом приватної власності можуть бути: ненаціоналізовані будівлі, підприємства торгівлі, промисловості із обмеженою відповідними законами кількістю осіб, знаряддя та засоби виробництва, гроші, цінні папери та інші цінності, в тому числі золота і срібна монета та іноземна валюта; предмети хатнього і власного вжитку, товари, які продавати законом не заборонено, та всіляке не вилучене з приватного обороту майно (ст. 54).

Наступний розділ «Зобов’язальне право» містив норми про зобов’язання з договорів та інших, зазначених у Законі, підстав, у тому числі - із безпідставного збагачення та заподіяння шкоди іншій особі.

Четвертий розділ «Спадкове право» допускав спадкування за Законом і заповітом у межах загальної вартості спадщини не більш ніж 10 тис. золотих карбованців, за винятком боргів спадкодавця. Якщо ж вартість спадкового майна була більша, проводився поділ або ліквідація перевищуваної частки спадщини на користь держави.

Земельний кодекс 1922 р. виданий як результат визнання державою неможливості безпосередньо вести сільське господарство. Він був побудований, з одного боку, на принципі державної власності на землю, а з іншого - на основі збереження селянського господарства й визнання за ним деякої самостійності в господарюванні. Кодекс складався з основних засад і чотирьох частин: І. Про трудове землекористування; ІІ. Про міські землі; ІІІ. Про державне земельне майно; IV. Про переселення. Базуючись на аналогічному кодексі РСФРР, він містив і ряд відмінностей, пов’язаних з існуванням в Україні комнезамів, умовами класової боротьби на селі, специфікою місцевого землевпорядного процесу. Проте з 227 статей Кодексу лише 33 не являли собою передрук відповідних статей Кодексу РСФРР.

Кодекс проголошував про скасування «назавжди» приватної власності на землю, надра, води і ліси й перехід їх у власність «Робітничо-Селянської Держави». Купівля, продаж, заповіт, дарування, застава землі заборонялися, а особи, винуваті у порушенні цієї заборони, «окрім покарання кримінальним порядком», позбавлялися землі. Право користування землями сільськогосподарського призначення надавалося: «а) трудовим хліборобам та їх об’єднанням; б) міським селищам; в) державним установам і підприємствам». Перевага віддавалась колективним формам землекористування: земельним громадам, сільськогосподарським комунам, артілям, добровільним об’єднанням дворів.

Оскільки основною виробничою одиницею в сільському господарстві на той час було селянське дворище, Кодекс визначив його правове становище і ввів правовий інститут трудової оренди землі. Допускалося використання найманої праці, але у випадках, коли хліборобське господарство не могло самотужки своєчасно виконати потрібної роботи і за умови дотримання законодавства про охорону праці та участі у праці всіх працездатних членів господарства нарівні з найманими працівниками.

Земельний кодекс зазнав істотних змін, які були внесені постановами ВУЦВК і РНК УСРР у вересні 1925 р. та червні 1927 р. Зміни стосувалися порядку розгляду земельних справ, розширення прав сільських рад, трудової оренди землі, підсобної найманої праці в селянських господарствах, прав і обов’язків сільських товариств тощо. Після прийняття у 1928 р. загальносоюзних основ землекористування і землевпровадження і завершення на початку 30-х років суцільної колективізації на селі Земельний кодекс у більшій частині втратив своє значення.

Тісно пов’язаним із Земельним кодексом був Закон про ліси 1923 р. Він врегульовував правове становище лісів як об’єкта державної власності, встановлював порядок їх використання, збереження, охорони й відтворення.

Розвитку сільського господарства й тваринництва сприяв Ветеринарний кодекс 1925 р. Він визначав завдання державної ветеринарії, порядок запобігання, а також припинення хвороб домашньої худоби й птиці, ветеринарно-санітарного нагляду, організацію системи ветеринарних органів.

Кодекс законів про працю 1922 р. був створений відповідно до Кодексу законів про працю РСФРР. Він складався з 17 розділів, у яких детально регулювалися трудові відносини, організація праці, її оплата й охорона в умовах нової економічної політики.