Історія держави і права України : підручник.

В имя отцыа и сына и святого духа, молитвами святыа богородица и приснодевица Марья, святых аггел. Се яз князь Володимер, сын Василков, внук Романов, пишу грамоту: дал есмь княгине своей, по своемь животе, город свои Кобрынь, и с людми, и з данью, како при мне даяли, тако и по мне ать дають княгине моей. Иже дал есмь еи село свое Городел, и с мытом, а людье како то на мя страдале, тако и на княгиню мою по моемь животе; аже будеть князю город рубити, ини к городу, а побором и тотарьщиною ко князю. А Садовое ей Сомино же дал есмь княгине свое(и) и монастырь свои Апостолы, иже сьздах своею силою. А село есмь купил Березовиче у [Ю]рьевича у Давидовича Фодорка, а дал есмь на немь 50 гривен кун, а 5 локот скорлата, да броне дощатые; а тое (село) дал есмь ко Апостолом же. А княгини моа, по моемь животе оже восхочеть в черниче пойти, поидеть; аже не восхочеть ити, а како ей любо, мне не воставши смотрить, что кто иметь чинити по моемь животе.

Змістовий модуль ІІ ДЕРЖАВА І ПРАВО ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ПЕРІОДУ ТА КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ

Тема 5. Литовсько-Руська держава та її право

Утворення та особливості розвитку Литовсько-Руської держави.

Після розпаду Київської держави й занепаду Галицько-Волинського князівства державно-правовий розвиток українських земель тісно пов’язується з Великим князівством Литовським (офіційна назва - Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське), багатонаціональною феодальною державою, до складу якої входили литовські, білоруські, українські та окремі російські землі. Велике князівство Литовське утворилося шляхом об’єднання власне литовських земель і приєднання частини білоруських територій за князя Міндовга (1219-1263) та значно зміцніло як ранньофеодальна монархія за князя Гедиміна (1316-1341).

У 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на українські землі. Князь Ольгерд захопив Чернігово-Сіверщину, Волинь, Подніпров’я. 1362 р. литовське військо, в якому було чимало українців, розгромило військо татарських ханів на р. Сині Води, внаслідок чого до Литовського князівства відійшло Поділля. Після приєднання українських земель населення Великого князівства Литовського на 90% складалося з українців та білорусів. Учені по-різному пояснюють характер цього приєднання. Одні з них (В. Кульчицький) вважають, що литовські правителі завойовували українські землі, виношуючи загарбницькі цілі. Інші (Н. Полонська- Василенко, С. Юшков) роблять акцент на відносно м’якому характері їх «входження» до складу Литви. Але і названі вчені, і переважна більшість інших учених, сходяться в тому, що дану проблему слід розглядати в контексті хронологічних періодів.

На першому етапі, у XIV ст. і в першій половині XV ст., литовська влада дотримувалася правила «ми старину не рушимо, а новину не вводимо». Між Великим князем і місцевою знаттю укладалися договори («ряди»), за якими українські князі та бояри зобов’язувалися служити Великому князю, а князь - боронити землю від татар. Руські князівства зберігали у складі Великого князівства Литовського автономію. Державний устрій, суспільний лад, правова система залишалися такими ж, як і до входження в Литву. Державною мовою була давньоруська.

Консолідація литовських, українських і білоруських політичних сил була відносно добровільною. Велике Князівство Литовське, Руське та Жемайтійське було державою держав, в якій на засадах васальної залежності навколо Виленського князівства гуртувалися українські й білоруські князівства.

Проте унія Великого князівства Литовського з Польським королівством докорінно змінила історію розвитку Литовсько-Руської держави й правове становище українських земель. Процес об’єднання був зумовлений ослабленням Великого князівства Литовського, загостренням внутрішньополітичних та національно-релігійних суперечок. Основою унії стала необхідність об’єднати зусилля для боротьби з експансією німецького Тевтонського ордену на схід. Зі сходу також загрожував сильний противник - молоде Московське князівство. Ці обставини використали польські феодали та католицьке духовенство, що прагнули приєднати до Польського королівства українські, білоруські й литовські землі. Однак реальне з’єднання Великого князівства Литовського з Польщею затяглося на довгі роки.