Історик

Я продовжував у такому дусі, почасти говорив із пам’яті, іноді читав записи, раз у раз відчуваючи паніку. Я не дуже добре знав матеріал, хоча лекції Хелен чітко відкарбувалися в моїй пам’яті. Після вступу я коротко описав торговельні маршрути оттоманів у цих областях, а потім згадав різних володарів і знатних осіб, які робили спроби скинути владу оттоманів. Серед них я назвав Влада Дракулу, якомога поверхово, оскільки ми з Хелен домовилися, що не можна нічого не сказати про нього під час виступу, адже це може видатися підозрілим будь-якому історикові, який знав про важливу роль Влада як винищувача оттоманських армій. Але, схоже, я не очікував, чим обернеться його ім’я, вимовлене вголос перед юрбою незнайомців. Почавши описувати, як він посадив на палю двадцять тисяч турецьких солдатів, я занадто різко махнув рукою й перекинув склянку з водою. © http://kompas.co.ua

— О, вибачте! — вигукнув я, з нещасним виглядом озираючи співчутливі обличчя — всі, окрім двох. Хелен була блідою й напруженою, Гежа Йожеф нахилився вперед,' на його обличчі не було посмішки, наче моя балаканина була дуже цікава йому. Студент у блакитній сорочці й професор Шандор водночас кинулися мене рятувати своїми серветками, і за мить я міг продовжити, що й зробив з усією мужністю, яка в мене залишилася. Я відзначив, що хоча турки й скорили Влада Дракулу та інших його товаришів (я подумав, що мені треба було вставити кудись це слово) — опір тривав з покоління в покоління, поки ланцюг національно-визвольних повстань не скинув імперію. Саме за допомогою такого роду повстань, у результаті яких із кожною атакою відвойовувалася земля, велику оттоманську машину було зупинено.

Я збирався закінчити більш красномовно, але така кінцівка теж, схоже, задовольнила аудиторію, і пролунали бурхливі оплески. Я сам здивувався, коли закінчив. Нічого жахливого не сталося. Хелен відхилилася назад, вона явно була задоволена, а професор Шандор підійшов, посміхаючись, і потис мені руку. Оглядаючи аудиторію, я побачив у задніх рядах Єву, вона аплодувала, широко посміхаючись своєю чарівною посмішкою. Проте чогось не вистачало в аудиторії, і я за мить зрозумів, що зник Гежа. Я не помітив, як він пішов, але, напевно, кінцівка моєї доповіді була занадто нудною для нього.

Як тільки я закінчив, усі підвелися й загомоніли змішаними мовами. Три або чотири угорські історики підійшли до мене, потисли руку й привітали. Професор Шандор весь сяяв.

— Чудово! — вигукнув він. — Мені дуже приємно, що в Америці так добре розуміють історію нашої Трансільванії.

Я подумав про те, що б він сказав, довідавшись, що інформацію для моєї доповіді я дістав від однієї з його колег за столиком ресторану в Стамбулі.

Єва теж підійшла й простягнула мені руку. Я не був упевнений у тому, що мені зробити, поцілувати її чи потиснути. Але все-таки зупинився на останньому. Сьогодні вона була вищою й виглядала більш урочисто серед чоловіків у потертих костюмах. На ній була темно-зелена сукня й важкі золоті сережки, її кучеряве волосся під зеленим капелюшком за ніч змінило яскраво-червоний колір на чорний.

Хелен теж підійшла поговорити з тіткою, і я помітив, як офіційно вони спілкувалися на цих зборах: було важко повірити в те, що вчора ввечері Хелен бігла в її обійми. Хелен переклала для мене вітання тітки.

— Дуже гарна праця, юначе. По обличчях присутніх я зрозуміла, що ви спромоглися нікого не скривдити, тому, напевно, ви не так багато й говорили. Але ви стояли на кафедрі й дивилися в обличчя аудиторії. Ви Далеко підете, — тітка Єва зм’якшила ці зауваження своєю сліпучою посмішкою. — Зараз мені треба їхати додому, є справи, але завтра ми побачимося за вечерею. Можемо зустрітись у вашому готелі.

Я не сподівався, що ми будемо знову обідати разом із нею, але був радий чути це.

— Вибачте, я не можу приготувати вам удома таку вечерю, яку мені хотілося б, — сказала вона мені. — Адже я перебуваю в стані реконструкції, як і весь Будапешт, — впевнена, ви зрозумієте мене. Я не можу собі дозволити, щоб гість побачив мою їдальню в такому безладі.

Її посмішка була сліпучою, але все-таки я розрізнив два прихованих натяки в її словах до мене, один той, що в цьому місті маленьких квартир у Неї була окрема їдальня, і другий полягав у тому, що порядок там чи ні, проте вона не хотіла ризикувати й запрошувати до себе незнайомого американця.

— Мені треба поговорити з племінницею. Нехай Хелен прийде до мене сьогодні. Ви відпустите її? — Хелен переклала це із дещо винуватим виглядом.

— Звичайно ж, — сказав я, посміхаючись тітці її ж посмішкою. — Я впевнений, що після такої довгої розлуки вам є про що поговорити. Гадаю, я придумаю собі плани на вечір.

Мої очі вже шукали в юрбі твідовий піджак Г’ю Джеймса.

— Дуже добре, — вона знову простягнула мені руку, і цього разу я поцілував її, як справжній угорець. Я вперше поцілував жінці руку, і. тітка Єва пішла.