Історик

— Я теж знайшов таку.

Ми сиділи й дивилися один на одного кілька довгих секунд і, напевно, довго просиділи б так, викладаючи все, про що нам треба було поговорити, якби нас не перервали. Голос Гежі Йожефа пролунав поруч із моїм вухом раніше, ніж я помітив його присутність, він підійшов ззаду мене й нахилився над нашим столом із м’якою посмішкою. Хелен швидко наближалася до нас — у неї був дивний вираз обличчя, ніби винуватий.

— Добрий день, товариші, — привітно сказав він. — То й що там, які книги ви знайшли?

Розділ 41

Коли професор Йожеф нахилився над нашим столом із дружнім питанням, якусь мить я не знав, що відповісти. Мені треба було поговорити з Г’ю Джеймсом, і якнайшвидше, наодинці, а не в такій юрбі і, звичайно ж, не в присутності цієї людині, про яку Хелен попереджала мене (цікаво, чому?) і яка зараз дихала мені в щоку. Нарешті я невпевнено промовив:

— Ми говорили про любов до давніх книг, — сказав я, — будь-якому вченому це цікаво, чи не так?

На той час Хелен уже була біля нас і дивилася на мене з тривогою та схваленням. Я підвівся й відсунув стілець для неї. Напевно, мені вдалося не тільки збрехати Гежі Йожефу, але й передати Хелен своє хвилювання, тому що вона пильно дивилася то на мене, то на Г’ю. Гежа доброзичливо дивився на всіх нас, але мені здалося, що я побачив, як він трохи примружив свої гарні очі Я подумав, що варвари так само нишком мружились на західне сонце крізь щілини своїх шкіряних каптурів. Я намагався більше не дивитися на нього.

Ми б так цілий день могли лукавити, уникаючи поглядів один одного, якби раптово не з’явився професор Шандор.

— Дуже добре, — просурмив він. — Бачу, вам подобається наш ленч. Ви закінчили? А зараз, будь ласка, ходімо зі мною, і ми підготуємось до початку вашої доповіді.

Я здригнувся — на кілька хвилин я навіть забув про ті тортури, що очікували на мене, але слухняно підвівся. Гежа шанобливо схилився перед професором Шандором (може, занадто шанобливо?). Я скористався нагодою і подивився на Хелен. Багатозначно розширивши очі, я показав на Г’ю Джеймса, який також підвівся назустріч Хелен і зараз мовчки стояв біля стола. Вона насупилася, нічого не розуміючи, але професор Шандор, на мою велику радість, поплескав Гежу по плечі й відвів його. По широкій спині молодого угорця я зрозумів, що він роздратований, а може, мені передалася підозрілість Хелен щодо нього. У будь-якому разі це дало нам вільну хвилину.

— У Г’ю є книга, — прошепотів я, безсоромно видаючи таємницю англійця.

Хелен уп’ялася поглядом в мене, нічого не розуміючи.

— У Г’ю?

Я кивнув у бік нашого співрозмовника, і він пильно подивився на нас. Потім у Хелен відпала щелепа. Г’ю у відповідь здивовано подивився на неї.

— Вона теж?..

— Ні, — прошепотів я, — вона допомагає мені. Це міс Хелен Россі, етнограф.

Г’ю привітно потис їй руку, усе ще дивлячись на неї. Проте професор Шандор повернувся і стояв, очікуючи нас, і нам більше нічого не залишалося, як піти за ним. Хелен і Г’ю так близько ішли біля мене, що ми стали схожі на отару овець.

Лекційний зал уже почав заповнюватися, я сів у першому ряду, витяг із портфеля свої папери рукою, яка не дуже й тремтіла. Професор Шандор і його помічник знову боролися з мікрофоном, і я раптом подумав про те, що аудиторія може не почути мене, у такому разі мені немає про що й хвилюватися. Однак невдовзі обладнання запрацювало, і добрий професор уже називав мене, жваво нахиляючи голову над якимись паперами. Він знову перелічив мої заслуги, описав престижність мого університету в Сполучених Штатах, привітав конференцію з тим, що їм випала унікальна нагода послухати мене, цього разу він усе говорив англійською (можливо, для мене). Раптом я зрозумів, що в мене немає перекладача, який перекладав би мою липову доповідь німецькою, і ця думка додала мені впевненості, коли я зійшов на кафедру.

— Добрий вечір, колеги, друзі, історики, — почав я, а потім, усвідомивши, що це звучало занадто помпезно, опустив свої записи. — Дякую вам за надану мені честь виступати сьогодні перед вами. Я хотів би поговорити з вами про період вторгнення оттоманських військ у Трансільванію й Валахію — дві держави, котрі, як вам добре відомо, перебувають на території сучасної Румунії. — Замислені обличчя дивились на мене, і мені стало цікаво, чи створив я в аудиторії якесь напруження. Трансільванія для угорських істориків, як і для інших угорців, була болісною темою. — Як вам відомо, Оттоманська імперія володарювала на території Східної Європи понад п’ятсот років, управляючи нею з безпечної бази, теж завойованої 1453 року, — з Константинополя. Турецька армія вчинила вдалі набіги на десятки країн, але деякі області більш чи менш успішно опиралися, зокрема й райони Східної Європи, де природа допомагала народові боротися проти загарбників. Однією з таких областей була Трансільванія.